На вечорниці до Мамая

Щоб потрапити у минуле, не обов’язково потрібна машина часу. В Києві це можна зробити, сівши біля метро «Шулявська» на 27–й тролейбус, а потім вийти на зупинці «Вулиця Михайла Дінця». Далі трошки пройтися в бік парку «Відрадний» — і ось ви вже в українському Середньовіччі. Кукурікають півні, гавкають собаки, у вихідні та свята біля церкви калатають дзвони — ну справжнє тобі українське село! До того ж усього за якихось сім кілометрів від Хрещатика.

Про етнографічний центр «Мамаєва Слобода» багато хто чув. Але тільки 9 липня хутір нарешті урочисто відкриють для відвідувачів. Як це колоритне українське село сьогодні могло з’явитися в столиці? Як розповів учора на прес–конференції директор центру «Козак Мамай» Костянтин Олійник, у 1991 році під будівництво слободи він отримав перший в історії незалежної України акт на землю під номером 0001. А взагалі ідею створення центру виношував дуже давно. «Мені було три з половиною роки, коли тато приніс додому книжку Ільченка «Козацькому роду нема переводу, або ж Козак Мамай і чужа молодиця». Ілюстрації з неї і стали «проектом» майбутньої «Мамаєвої слободи», — каже Костянтин Олійник, посміхаючись у козацькі вуса та відкидаючи з чола оселедець.

Хто вважає, що слобода буде чимось схожа на музей архітектури в Пирогові, дуже помиляється. Бо завдання музею — консервувати і зберігати пам’ятки. В слободі ж будиночки і їхній інтер’єр — це сучасні реконструкції, але за стародавніми кресленнями. Це не будуть мертві експонати — тут вируватиме життя. Якщо це млин, то там молотимуть борошно, якщо це конюшня, то там іржатимуть коні, якщо це церква, то там вінчатимуть і хреститимуть.

Сьогодні на території козацького хутора — майже сотня споруд. Це водяний млин, вітряк, шинок, садиби гончара, коваля, титаря, козаків–джур, козацького сотника, ворожки. Довкола них — повітки, клуні, комори, стайні, льохи, хліви. У центрі села — церква, копія храму, що стояв у часи Богдана Хмельницького на Запорозькій Січі. Церква збудована без жодного цвяха, а куполи вінчають дивовижні хрести, обрамлені лілеями. Для зведення споруд шукали дідів по глухих селах, які ще пам’ятають нині забуті технології будівництва, а сучасні зодчі заново освоювали їх. Народні умільці вишивали для інтер’єрів рушники, ткали килими, виготовляли посуд. Присутній на прес–конференції козак Олег Скрипка (принаймні так було написано на табличці) згадав одну зі своїх поїздок до Франції: «Приймали нас на високому рівні в мерії одного з французьких містечок. І ось нам подають вишукане французьке шампанське у... пластикових стаканчиках! Я був вражений цим дисонансом. І от коли побував на прийомі в «Мамаєвій Слободі», де теж було чимало закордонних гостей, то навіть злякався за посуд, яким були накриті столи. Чудові кубки, тарілки, зроблені за стародавніми ескізами... Не дивно, що багато посуду після бенкету тоді не дорахувалися — гості розмели на сувеніри»...

...Завтра з 14–ї години ворота слободи будуть відкриті для відвідувачів. Для тих, хто прийде у вишиванці, вхід безплатний. Для всіх решти — 20 гривень. Програму свята обіцяють надзвичайно насичену. Адже організовують дійство разом із «Країною мрій». Отже, в слободі розгорнеться ярмарок народних майстрів, плануються виступи народних колективів, кінного козацького театру, показові сутички козацьких загонів. Звісно, заспіває на святі і головний «мрійник» країни Олег Скрипка у супроводі оркестру Le Grand Orchestra. Насамкінець пригощатимуть гостей козацькою юшкою та кулішем.