Маргарита Песоцька: Справжнього майстра жодні суперники не лякають

Приємно, коли тон у збірних командах твоєї країни задають молоді спортсмени. А коли вони ще є й постатями загальноєвропейського масштабу — удвічі приємніше. Киянка Маргарита Песоцька, лідерка вітчизняного настільного тенісу, якраз є такою. У свої 17 років вона вже є першим номером у юніорському списку європейських спортсменів, неодноразовою учасницею світових та європейських чемпіонатів, а рік тому ще й виступила на Олімпіаді в Китаї. Зараз тенісистка готується до молодіжного чемпіонату Європи, який стане останнім у юніорській кар’єрі дівчини — з настанням 18–ліття Маргарита остаточно перейде до дорослого спорту. Кореспондент «УМ» зустрівся зі спортсменкою та розпитав, як вона сприймає майбутні зміни у своїй кар’єрі.

«Інколи не вистачає терпіння»

— Маргарито, до яких стартів ви зараз готуєтесь?

— Це молодіжний чемпіонат Європи, який стартує 10 липня. І цей турнір буде генеральною репетицією перед дорослим чемпіонатом Європи, який відбудеться у вересні в німецькому Штутгарті.

— Тижнем раніше в Сербії проходитиме Всесвітня універ­сіада. Як я розумію, студентські ігри ви пропускаєте?

— Молодіжна першість зараз важливіша для мене, оскільки мені в наступному місяці виповнюється 18 років, і на подібні старти я не проходитиму. А Універсіади від мене нікуди не втечуть: я поки закінчила лише перший курс університету, тому все ще попереду.

— Від вас вимагають якихось конкретних результатів на молодіжному Євро?

— І я, і мої тренери сподіваємось, що медалі звідти я привезу. Націлююсь на одиночний та парний розряди. Як воно вийде — побачимо. Кожна країна має своїх сильних гравців, які будуть боротися за перемогу. Але в молодіжному рейтингу я посідаю перше місце серед дівчат, тому зобов’язана бути лідером. Тим більше що вдалий виступ дозволить мені піднятися і в дорослій класифікації. Тут я поки на 102–му місці у світі, і маю гарну нагоду вперше вийти до провідної сотні.

— На загальному чемпіонаті Європи вимоги до вас будуть не такі великі?

— Тут теж буду намагатися виступити якнайкраще. Багато що залежить від жеребкування. На нещодавньому чемпіонаті світу, який відбувався в Японії, жереб видав мені суперницю із Сінгапура, яка є дев’ятою в світі. Тим паче свій виступ вважаю достойним, адже програла з рахунком 3:4, хоч по ходу зустрічі вела 3:1. Десь не вистачило терпіння і досвіду. У думках уже бачила себе переможницею, зарано почала святкувати.

— Ви вважаєте, що азійські спортсмени сильніші за європейців психологічно?

— Я б так не сказала. Якщо вони виграють, то це справжні автомати, королі гри. Але тільки десь трохи здають,то починають нервувати, як і кожна людина на їхньому місці.

— Кажуть, що 18 років — важливий етап у житті людини, яка займається настільним тенісом. Переходячи в дорослий спорт, не кожен витримує конкуренцію. Не страшно випробовувати це на собі?

— Такого немає, адже ще з часів кадетського віку змагалася проти старших тенісистів. За всю кар’єру виступала вже на двох чемпіонатах Європи з дорослими тенісистами. Зрозуміло, що після цієї вікової межі доводиться змагатися з сильнішими спортсменами, і не кожен це витримує. Але сама не боюся цього, бо не завжди юніори губляться на цьо­му фоні. У Німеччині є гравець Дмитро Овчаров, так він свого часу посів третє місце на молодіжному чемпіонаті Європи, а потім показав такий же результат на загальній першості. Якщо ти майстер, ніякі суперники не лякають.

«Літаю на ігри до Владивостока»

— Доводилось зустрічати інформацію, що ви інколи відмовляєтесь від участі у великих тенісних змаганнях, таких як європейський юніорський Топ–10. Це брак фінансів чи інші чинники?

— Справа в тому, що я зараз виступаю за російський клуб «Дальенергосєтьпроект» із Владивостока, і часто його матчі збігаються з іншими змаганнями. Для прикладу, коли відбувалися згадані вами Топ–10, де зібралися кращі десять спортсменів за даними молодіжного рейтингу, ми грали єврокубкову зустріч в Іспанії. А пропускати виступи російської команди я не маю права, адже у мене з нею контракт.

—  Скільки часу ви вже граєте в Росії?

— Поки тільки перший рік, і мені дуже подобається. Окрім мене, за клуб з Владивостока виступають ще двоє сестер–близнючок Павлович із Білорусі — дуже гарні спортсменки. У світовому рейтингу вони якраз входять до першої сотні. У чемпіонаті Росії ми посіли друге місце, програвши тільки команді з Нижнього Новгорода, у якому тон задають китайські легіонери. Ми лідирували цілий сезон, а потім конкуренти привезли сильну тенісистку з Китаю, яка входить до 20–ти кращих у світі. Вона і принесла їм чемпіонство.

— Ви постійно проживаєте в Києві. Не складно літати до Владивостока на ігри?

— Трохи є, адже це величезна відстань. Із Києва політ займає 11 годин. Поки зробила лише три такі подорожі.

— Не хотілося знайти клуб, який би базувався ближче до рідного міста? Пропозиції з інших команд були?

— Звичайно, запрошення були, але всі думки поки пов’язані із нинішнім місцем роботи. Точно можу сказати, що на наступний сезон виступатиму за «ДЕСП», адже у Владивостоці мене все влаштовує. А що буде далі — побачимо.

— Це ваш перший професійний контракт?

— Ні, раніше вже виступала за клуб з Алчевська, ставала з ним клубною чемпіонкою України. А вже потім мене покликали до російського чемпіонату.

— У фінансовому плані різниця між цими двома першостями велика?

— І в фінансовому, і в ігровому плані різниця серйозна. Самі росіянки гарно виступають, а наявність коштів дозволяє клубам запрошувати хороших гравців з інших країн.

— Тоді питання про легіонерів: як ви ставитесь до натуралізації? За збірну України віднедавна виступає китаєць за національністю.

— Натуралізацію можна зрозуміти, адже всі хочуть показувати якнайкращі результати. Я згадувала про єврокубковий матч в Іспанії, так там проти нас виступали виключно китаянки. Але тепер європейська федерація настільного тенісу встановила п’ятирічний термін, який мають прожити азійські гравці на території країни, громадянство якої бажають отримати. Як на мене, то це є правильним, адже дозволяє розвиватися європейським тенісистам.

«Спортсмен має розвиватися всебічно»

— У свої 17 років ви перемагали на молодіжному чемпіонаті Європи та виступали на Олімпійських іграх. Яке досягнення можете назвати найбільшим у вашій кар’єрі?

— Я не розділяю ці два здобутки. А до Пекіна я взагалі потрапила ледь не в останній момент, навіть не сподівалася на завоювання путівки до Китаю, тому це був сюрприз. А Ігри сподобались, китайці дуже гостинні та дружелюбні, завжди намагалися допомогти.

— І всі ходять з тенісними ракетками.

— (Сміється) Ну майже.

— Кажуть, що кожен тенісист має свою таємну фірмову подачу. Якщо це правда, то чи є така у вас?

— Я намагаюсь не концентруватися на якомусь окремому елементі, а розвиватися різнобічно. Подача, підкрутка, удар зліва чи справа — усе важливе ж у грі.

— Є спортсмен, якого можна назвати кумиром, на якого рівняєтесь?

— Такого немає, але намагаюся спостерігати за тим, як грає перша світова десятка гравців, переймати їхні кращі технічні ходи. Адже розвиватися можна не лише за тенісним столом, а й переглядаючи матчі вживу чи в записі.

«Хочу бути лінгвістом»

— Маргарито, а в якому віці ви захопилися настільним тенісом?

— Це трапилось у п’ять років. Я не пам’ятаю цього, але моя мати, яка працює тренером, розповідає, що я постійно була з нею в спортивному залі, відбивала м’яч. Їй здалося, що мені спортивне майбутнє може сподобатись, тому вирішила мене тренувати. Десь із семи років почалися вже серйозні заняття цим видом.

— Тобто це була швидше ініціатива вашої матері, ніж ваша особиста?

— Тут можна казати про обопільне зацікавлення. Мені подобалось те, чим вона займається, а вона захотіла зробити з мене гарну спортсменку. Так і склалася моя теперішня доля. До інших видів спорту більше ніколи й не тягнуло.

— Отже, вашим першим тренером є мама. Не було з іншими тенісистами якихось проблем на підґрунті вимог чи особливого ставлення до вас?

— Вона є і першим, і постійним наставником. А матір’ю вона ставала за межами спортивного залу, тому проблем таких ніколи не виникало. Можливо, що інколи й бувало якесь особливе ставлення з її боку, адже материнські почуття так просто не заглушиш. Але їй завжди вдавалося поєднувати ці дві іпостасі, ми завжди разом: на всіх змаганнях, у поїздках. Вона мені дуже допомагає.

— Якою є Маргарита Песоцька поза настільним тенісом?

— Я навчаюсь в педагогічному університеті імені М. Драгоманова на факультеті англійської філології. Це був мій свідомий вибір аби не йти на фізкультурну професію. Невідомо, як складеться життя, тому спортсменові треба мати в житті якісь запасні плацдарми у вигляді альтернативної освіти. Але в спорті теж бачу майбутнє: заочно навчаюся в Івано–Франківському фізкультурному коледжі.

— Час на відвідування занять у Києві є?

— Це доволі складно, адже постійні змагання, ще й викладачі не поділяють мого захоплення спортом. У школі було легше — там сам директор підтримував. В університеті ж сам керівник факультету каже, щоб більше акцентувалася на навчанні. Але поки що все добре, закінчила перший курс. Буде зовсім складно — доведеться перевестись на заочне відділення, але поки хочу відвідувати пари.

— Стипендію отримуєте?

— У першому семестрі вона була, але потім була поміняна на спорт.

ДОСЬЄ «УМ»

Маргарита Песоцька

Майстер спорту з настільного тенісу.

Народилася 9 серпня 1991 р. в Києві.

Чемпіонка Європи серед юніорів

2008 р. Учасниця Олімпійських ігор

у Пекіні 2008 р.

Студентка Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова та Івано–Франківського фізкультурного коледжу.

Перший і постійний тренер — Маргарита Песоцька (мати).

Зріст — 174 см, вага — 64.

Захоплення — іноземні мови.