Клапан замість «Відкритої ночі»

Просто неба у ніч із 27 на 28 червня у Києві на Андріївському узвозі десятки людей, закутаних у пледи, дивилися молоде українське кіно.

На «Відкритій ночі» було два фільми, які могли перемогти у всіх номінаціях. Стрічка «Подорож» Романа Синчука виборола Гран–прі, також була відзначена за найкращу операторську роботу Сергія Крутька (на кінофестивалі була ще одна його робота «Автовідповідач» Станіслава Котеленця), отримала диплом за кращу акторську роботу Ліна Будник і за кращу роботу художника — Тетяна Ковтун. Фільм «Про біг» Тараса Працьовитого запам’ятався не менше. Він узяв приз як кращий фільм у номінації «Паралельне кіно», визнано кращим акторський дует Тараса Кищуна і Марі Копитчак. Спеціально для цього маленького шедевра, знятого побутовою камерою без декорацій, ввели нову номінацію — «за оптимізацію виробничого процесу». Тарас Працьовитий виявився «людиною–оркестром». У своєму фільмі «Про біг» він виконав роботу режисера, сценариста, оператора, художника і звукорежисера.

Голова журі Богдан Бенюк передивився майже 80 фільмів, які були переможцями за 13 років кінофестивалю. Каже, що з цьогорічних жирним шрифтом виділив для себе стрічки «Жива фарба» Олени Семак, кращий анімаційний студентський фільм, «Автовідповідач» Станіслава Котеленця, кращий фільм у номінації ігрове студентське кіно, і звісно, володаря Гран–прі «Подорож». «Ніхто ніколи не зможе сказати, чи з них виросте новий Довженко і відродиться поетичне кіно. Важливу роль грає не так талант, як великі менеджерські обдарування. Незважаючи на те, що це молоде українське кіно і що його творці не мають досвіду, користуються технікою, далекою від ідеалу, їм вдалося своєю ідеєю запалити акторів, продюсера, технічний персонал. Знімали, як кажуть у народі, «пером і чорнилом», а вийшли прекрасні твори. Звідси можна зробити висновки, що українське кіно буде. Станемо мудрішими, будемо мати нормальний уряд, і почнеться українське кінематографічне чудо», — ділиться враженнями Бенюк.

Засновник і директор «Відкритої ночі» Михайло Іллєнко на ситуацію, яка складається з кінофестивалем, дивиться не так оптимістично. У розмові з «УМ» він зізнався, що після нагородження переможців весь час п’є заспокійливе, бо серце кров’ю обливається, що ніхто не помічає молодих геніїв. З Міністерства культури і туризму не отримали гроші ще за минулорічний кінофестиваль. Борги ростуть, призовий фонд порожній. Єдина втіха для переможців, що їм дадуть можливість свій наступний фільм зняти у продюсерському центрі «Інсайтмедіа» та компанії «Техномедіа», а також, що піар–компанія «Вавилон» просуватиме їхні роботи на міжнародні кінофестивалі.

«Фестиваль перетворився на клапан. Я не хочу більше проводити «Відкритої ночі», яка щороку стає все гіршою, відмовляюся бути клапаном у чиїхось руках. Боляче дивитися, що на українське кіно виділяється лише одна ніч із 365. А далі до молодих представників кінематографа, в яких вистачить сили, щоб гори зрушити, держава повертається спиною, і в їхніх душах народжується зневіра до всього. Це паскудство! А могло б бути фантастичне кіно європейського рівня. Воно вже є, але його ніхто не бачить», — підсумував 13–ту «Відкриту ніч» Михайло Іллєнко.