Недавно у Львові у філармонійному концерті Львівським камерним оркестром «Академія» диригував відомий литовський композитор Саулюс Сондецкіс. З філігранною відточеністю прозвучали твори Гайдна (Дивертисмент №5, Симфонія №49 «La passione»), два концерти Моцарта (Третій скрипковий та Дев’ятий фортепіанний «Jeunehomme»). У перерві однієї з львівських репетицій «УМ» поцікавилася в маестро, який не вперше працює з українськими музикантами, про його враження від вітчизняної оркестрової школи та найцікавіші епізоди творчої біографії.

Микола Рябчук представив публіці нову книжку «Улюблений пістолет пані Сімпсон: хроніка помаранчевої поразки» (К.: К.І.С., 240 с.). І хоч це вже п’ята чи шоста політологічна книжка автора, його усе ще згадують як літературного критика. Дехто з письменників і досі ображається на двадцятирічної давнини оцінки, як–от Оксана Забужко: мовляв, недооцінив Рябчук «Польові дослідження..» у переконанні, «що я хотіла тільки слави й дєнєг».

Раніше казали, що українська анімація — попереду планети. Тепер чухають потилицю і додають: «Є яйця, а курчат ще треба висидіти». З різних міжнародних кінофестивалів наші художники повертаються з численними нагородами, але за весь цей час українське анімаційне кіно так і не вийшло на світовий ринок. Задушевних мультфільмів, на яких виросло не одне покоління, стає все менше, натомість стрімко зростає комп’ютерна графіка разом із силіконовими американськими блокбастерами. Тільки цього літа у прокат вийшли «Трансформери–2», «Термінатор–4», «Льодовиковий період». Українська анімація твориться вже півстоліття, а на такі повнометражні мальовані стрічки ще не розжилася. Відлік починається з 1959, коли при студії «Київнаукфільм» був створений перший повноцінний цех художньої мультиплікації, де почали олюднювати звірят, птахів і казкових героїв. «Мистецтво — як писав письменник Роман Качанов — це коли кинув камінь у воду — і пішли кола». Українські аніматори не перестали кидати пластилінові, піщані, мальовані каменюки, але кола (певні емоційні відгуки) навколо мультиків усе менш помітні. Тож своє 50–річчя мультиплікатори скромно замовчують. В ювілейний рік не мають із чого радіти — держава розірвала контракти зі всіма установами, які виготовляли фільми, анімаційні студії закриваються, іноземні замовники банкрутують.

Після «Срібного ведмедя» на Берлінале за анімаційний фільм «Йшов трамвай дев’ятий номер», численних призів за «Злидні» режисера–аніматора Степана Коваля почали називати пластиліновим генієм. Подолавши багато перешкод, він навчився бути злішим. Та не надовго. «Хочеться стати твердішим, але, як виявляється, сенс життя саме у м’якості», — каже Степан Коваль про свій новий мультфільм «Стати твердим», який покажуть на цьогорічній «Відкритій ночі».

Прем’єра «Любовного напою» відбулася учора. Ще один показ — під закриття 141–го сезону — пройде у неділю, 28 червня. Любителі оперного співу відразу оцінили значення цієї прем’єри, побачивши її в афішах на червень. По–перше, це перша постановка популярної опери у столичному театрі. По–друге, над постановкою працював італійський режисер Італо Нунціата, який раніше ставив в оперному «Макбет», «Манон Леско», «Бал–Маскарад».