І чого на літак витрачалися?..

Позавчора керівництво «Нафтогазу» знову, як і минулого тижня, вирушило до Білокам’яної: попросити представників «Газпрому» таки змінити гнів на милість і дозволити нам купувати менше газу не лише на словах, а й на папері. Як відомо, в укладеній угоді, яку Прем’єр–міністр називала надзвичайно вдалою, міститься пункт: якщо Україна купуватиме менше газу, ніж передбачено, вона змушена платити штраф. Санкції передбачені досить серйозні — тож якщо «Газпром» раптом захоче «качати права», він може через суд довести «Нафтогаз» до банкрутства.

Найцікавіше, що газовий контракт підписували, коли економічна криза вже ширилися в державі — тож не важко було передбачити, що промисловість стане, і газу треба буде менше. Чому саме так не зробили, сьогодні не може відповісти ніхто. Натомість Росія не поспішає штрафувати і тримає своє законне право, мов дамоклів меч: не домовимося — оштрафуємо. Останній візит української «газової» делегації завершився заявою голови правління «Газпрому» Олексія Міллера: «Контракти мають виконуватися і зміні не підлягають!».

Рішуче «ні» «Газпрому» (читай тамтешнього прем’єр–міністра Володимира Путіна) здивувало навіть російських експертів: весь світ скорочує купівлю газу. А надто російського. «Якщо в 2007 році російський газ становив 40% усього «блакитного» пального, що надходить до Європи, то нині — усього лише 17%. Падіння утричі, — сказав «УМ» незалежний експерт у сфері енергетики Олександр Нарбут. — Причина, яку чудово розуміють московські експерти, лежить на поверхні: незбалансовані стосунки з партнером ніколи не приносять успіхів».

Але жоден експерт, на жаль, не може пояснити логіку дій українського уряду в газовому питанні — якщо, звичайно, відкинути політичну або корупційну складову. «Коли ми уклали договір із ціною 360 доларів за тисячу куб. м, «Брітіш Петролеум» пропонував 200 доларів. Найдорожчий газ — норвезький — коштував 360, — стверджує Нарбут. — Нині ж ми маємо усі підстави змінити текст договору. Інструмент — Брюссельська декларація, яку підписала Україна. За її допомогою ми можемо взяти у союзники європейців — у нас із ними спільні цілі як споживачів пального — і наводити Росії серйозні аргументи. Натомість влаштовуємо цирк, як було у Брюсселі та Люксембурзі, коли Прем’єр просить п’ять млрд. доларів для розв’язання наших газових проблем, представник «Нафтогазу» — 4,2 мільярда, а експерти знають, що треба 1,6 млрд. І хто після цього погодиться мати з нами справу?».