Ще десять днів — і ти жебрак!

Вузькі місця газового договору з «Газпромом», для якого наш Прем’єр–міністр свого часу не шкодувала захоплених епітетів, уже створюють проблеми для держави. Одне з головних — ми замовили надто велику кількість газу, а також погодилися платити штрафи у випадку, якщо не купуватимемо його весь. Так, у 2009 році «Нафтогаз України» мусить купити 40 млрд. кубометрів, наступного — вже 52 мільярди. Насправді ж наші потреби нині не перевищують 33 мільярдів, у 2010 — ймовірно, не набагато більше.

«Газпром» поки що погоджується на наші умови і не вимагає штрафу. Але про всяк випадок періодично нагадує про його існування, тримаючи його, мов обух над головою українців, аби у потрібний момент різко опустити вниз. Голова компанії Олексій Міллер днями знову вирішив нагадати про добру волю Москви: «Ми з розумінням ставимося до економічних проблем в Україні, хоча вони мали взяти газу вдвічі більше». «Це благородно і правильно з боку російських партнерів [не застосовувати штрафи], але чомусь немає бажання у росіян написати це на папері і зафіксувати», — зауважив перший заступник глави секретаріату Президента Олександр Шлапак.

Цього тижня, нагадаємо, до Москви в авральному порядку, навіть скасувавши заздалегідь анонсовану прес–конференцію, вирушив перший заступник керівника «Нафтогазу» Ігор Діденко. Прес–служба НАКу повідомила прямим текстом: головне завдання — внести зміни до угоди про постачання і транзит природного газу. Та вже наступного дня тема зміни діючого контракту якось непомітно зникла з інформаційного поля, а шеф Діденка, міністр Мінпаливенерго Юрій Продан, щиро здивувався, коли його запитали про результати перемовин. За словами міністра, якщо росіяни штрафу не вимагають, то для чого зайвий раз напружуватися?! «Наші російські колеги не дали нам відповіді — так чи ні», — пояснив фіаско перемовин Шлапак. З іншого боку, ініціювати перегляд «дуже вигідного» контракту — дуже болючий удар по іміджу Юлії Тимошенко.

Проте ситуація виглядає загрозливіше, ніж багато хто думає. Адже Україна має лише десять днів, аби ініціювати зміни договору. Якщо цей час мине — все! Час сплине, і ми, з юридичного боку, не матимемо права переглядати умови. Тим часом, на думку директора енергетичних програм Центру Разумкова Володимира Саприкіна, якщо Володимир Путін все–таки вирішить застосовувати санкцію (а з юридичного боку, завадити йому не зможе ніхто), це означатиме ні більше ні менше — банкрутство «Нафтогазу»! «Припустилися таких помилок, яких фахівці зробити не можуть. Треба було замовити менше газу, а потім просити додаткові обсяги окремою угодою, — пояснив експерт. — Нині ж, аби не допустити банкрутства, треба вживати непопулярні заходи: піднімати ціну на газ для населення і рішуче боротися з боржниками, у тому числі й серед великих корпорацій». n

А ТИМ ЧАСОМ...

Юлія Тимошенко прогнозує: вартість газу для промислових підприємств у наступному році становитиме близько 230 доларів. Нині ж головна проблема, за словами Прем’єрки, — погасити заборгованість перед «Нафтогазом». Цифра сягнула вже 26 млрд. грн., із них 7,7 млрд. грн. — борг підприємств теплокомуненерго. «Сьогодні населення платить за газ 85% підприємствам ТКЕ, а вони, у свою чергу, «Нафтогазу» — лише 30%. Я не можу пояснити цей феномен», — сказала вона.