«Книжка року»: made in USA

В Америці існує безліч літературно–книжкових премій. Але всі мої нью–йоркські візаві — топ–професіонали їхнього книжкового ринку — сходяться, що безумовний вплив на читача–покупця мають, насамперед, три відзнаки: Pulitzer Prize, National Book, Critics Cirkle.

Прейскурант слави

Третє місце в цьому рейтинґу одностайно віддають премії Кола книжкових критиків, оскільки видавці вважають, що вона впливає не так на продаж, як передусім на літературний процес, і є більш значущою для затятих книголюбів та інтелектуального прошарку, аніж для масового споживача. Але при тому, нагадаю, престиж Премії критиків набагато перевищує резонанс від сотні інших наявних у США літнагород.

Пулітцерівська премія та Національна книжкова відзнака хоч фактично конкурують між собою, проте доволі мирно — завдяки значущій різниці в процедурі та номінаційному полі. До того ж, ці нагороди грамотно розведені в часі: NBA розпочинає преміальний сезон восени, а РР завершує його навесні. І коли вже вдаватися до порівнянь з українським преміальним ландшафтом, то найбільш «упізнаваною» буде National Book Award. І її найближчий аналог тут — Всеукраїнський рейтинґ «Книжка року».

Головна спорідненість обох відзнак — заокеанської та вітчизняної — полягає в тому, що обидві вони є захисними механізмами супроти диктату ринку, котрий нав’язує суспільству кітч–цінності. Кожна з чотирьох номінацій NBA визначає лавреатів, книжки яких мають мало шансів потрапити до списків продажних бестселерів. Поезія у тих списках засадничо відсутня, серйозна психологічна проза зазвичай програє масовому читву, література для юнацтва продається набагато гірше за ілюстровані дитячі книжки, та й серед науково–популярної літератури на ринку здебільшого панують легкотравні, поверхові та провокативні «твори».

Отже, мета NBA (як і «Книжки року») — дати шанс своїм «обранцям» потрапити в касові лідери. Й багаторічного авторитету NBA (премія заснована 1950–го року) цілком вистачає, аби наклади книжок–переможців підскочили часом у двадцятеро. Свого часу NBA відкрила шлях до слави таким тодішнім початківцям, як Джон Чівер, Філіп Рот, Кетрін Енн Портер, Норман Мейлер, Ліліан Хелман, Артур Міллер, Елізабет Бішоп, Сол Беллоу, Фланері О’Коннор, Томас Пінчон, Джон Апдайк, Тоні Моррісон...

Головна ж різниця двох відзнак у тому, що «Книжка року» є рейтингом, себто оцінює весь річний асортимент видань. NBA піти цим шляхом не може, хоч би й хотіла: навіть просто оглянути близько 300 тисяч новинок, які щороку з’являються на американському ринку, неможливо у принципі. Вочевидь, коли український ринок поповнюватиметься бодай на 10 000 новинок щорічно, «Книжка року» змушена буде зійти з рейтинґових рейок. З огляду на цю перспективу варто пригледітися до способу укладання номінаційних списків, котрий практикує NBA.

Право подавати книжки до розгляду журі тут мають видавці. За подання кожного номінанта вони сплачують організаторам $125. Торік, наприклад, від двох сотень видавців надійшло 1259 книжок. Відтак прибуток NBA від одного лише складання номінаційних списків становив понад $150 000. Утім виконавчий директор NBA Гаролд Оґенбром каже, що ця «незначна цифра» мало впливає на фінансовий баланс преміальної фундації — «живуть» вони, головним чином, зі спонсорської підтримки.

Офіційних спонсорів у NBA дванадцять: це відомі видавництва та книготорговельні фірми. Генеральних спонсорів двоє: вже згадувані в попередніх публікаціях гіганти Random House та Barnes & Noble. Внесок кожного у преміальну справу — по $100 000. Далі йде група з п’яти «головних» спонсорів, внески яких коливаються від $50 000 до $75 000. П’ятеро «звичайних» спонсорів підтримали NBA сумами від $25 000 до $50 000. А ще на церемонії вшанування лавреатів оприлюднюють довжелезний список жертводавців (близько 150), проти імен котрих фігурують і тризначні, і п’ятизначні цифри.

Утім не треба думати, що NBA катається як сир у маслі. Очевидно, немало коштує оренда офісу (хоч і доволі скромного) у центрі Нью–Йорка, і фонд зарплатні на чотирьох штатних працівників та різноманітних позаштатних підрядників, та основна частка йде на оплату рекламних блоків у засобах масової інформації (публікація Коротких списків; оголошення фіналістів — по п’ять у кожній номінації; представлення їхніх книжок тощо). Та й власне преміальний фонд чималий. Автори–переможці кожної з чотирьох номінацій дістають по $10 000, фіналісти (їх виходить 16) — по $1000.

Доплата ($2500) за читання

Ключове питання кожного преміального проекту — склад і формування журі. У National Book Award та «Книжки року» принципи однакові: добір експертів за авторитетно–професійним статусом. У кожній із чотирьох номінацій NBA — по п’ятеро «суддів». Поетичну номінацію оцінюють поети, дорослу та юнацьку прозу — відповідні письменники, нон–фікшн — автори–гуманітарії... Право висувати кандидатів на цю «суддівську» посаду мають фіналісти та переможці попереднього року — вони й пропонують (довільну кількість) своїх колег–літераторів. Остаточний вибір із чималої пропозиції робить виконавчий директор NBA, зокрема він стежить, аби до журі не потрапили письменники, книжки яких номінуються цього сезону.

Навесні завершують приймання видань на конкурс і водночас затверджують склад журі. Й на літні вакації експерти отримують стоси книжок на прочитання. Наприклад, торік експерти номінації «Поезія» подалися у відпустку зі 175 віршованими збірками кожен, експертам–прозаїкам треба було «освоїти» по 239 повістей та романів, юнацьким «суддям» дісталося по 236 книжок для тінейджерів, а знавцям науково–популярного жанру передано на ознайомлення аж по 559 новинок. Аби такі неосяжні читацькі перспективи не підштовхували експертів до депресії, вони одержують від організаторів «молоко за шкідливість»: по 2 500 доларів. А обраний у кожній номінації голова експертної ради дістає ще додаткові 500 доларів, адже саме він організовує поточні обговорення й відповідальний за своєчасне скорочення числа претендентів на лаври.

Перше скорочення відбувається у вересні: оприлюднюються Короткі списки — по 35 претендентів у кожній із чотирьох номінацій. Через місяць читаюча Америка дізнається імена фіналістів: по п’ять у кожній категорії. А ще за тридцять днів, у листопаді, настає урочиста й вельми очікувана більшістю американських читачів та видавців розв’язка: оголошення й нагородження чотирьох кращих письменників США цього сезону. За день до обіду–церемонії експерти збираються на свою останню вечірку, аби визначити лавреатів. Відбувається це обговорення з максимальним дотриманням конспірації (підписка про нерозголошення!) й правила, що діє під час обрання Папи Римського: жоден із кардиналів не вийде з кімнати, поки ім’я зверхника не буде названо.

Водночас в іншому місці у величезному конференц–залі відбуваються публічні читання фіналістів: на цю гала–виставу всіх бажаючих читачів–глядачів–слухачів запрошують майже задурно: «20 авторів за 10 доларів!» — закликає плакат над касою з продажу квитків. Набагато важче потрапити на саму церемонію нагородження, котра відбувається наступного вечора в одному з популярних мегаресторанів: вхідний квиток — 1000 доларів. Проте всі 700 «посадочних місць» зайняті. Розглядаючи минулорічну фотографію, запитую в пана Оґенброма: «З кого складається ця авдиторія у фраках та вечірніх сукнях?» — «А це і є ті самі двісті видавців, — каже виконавчий директор NBA, — котрі подали на конкурс свої книжки і до останньої хвилини сподіваються на перемогу, — директори, головні редактори, власники... Усі, ясна річ, із дружинами (або з чоловіками, бо успішних видавців–жінок в Америці так само багато, як і будь–де)».

Постпреміальна фішка

Що ж змушує американських видавців неабияк витрачатися на участь у NBA? Золота постпреміальна фішка — маленька кругла наліпка з «гербом» премії та вичерпним написом: «Переможець Національної книжкової премії». Уже наступного за церемонією дня вона з’являється на обкладинках 4–х книжок–лавреатів, і їхній продаж злітає захмарно: навіть для поезії — удвічі, а для прози та молодіжної літератури тиражі сягають 60—70 тисяч примірників за середнього стартового накладу в 3000 копій. Плюс обов’язкове перевидання у м’якій обкладинці, на чому, власне, усі американські видавці і заробляють основні гроші. До речі, за ці наліпки видавці також мусять платити організаторам NBA: 1000 штук — $185. А коли доходить до перевидання книжки–переможця у «м’якому» варіанті, ліцензію на поліграфічне відтворення переможної позначки на обкладинці також треба купувати в організаторів премії. Існують і наліпки фіналістів (які видавці теж купують в організаторів), котрі підвищують рейтинґ із продажу відзначених творів трохи скромніше — удвічі–втричі.

Звичайно, така купівельна ейфорія не обходиться без посередництва преси. Практично всі американські газети повідомляють про вручення чергової National Book Award. У книгарнях з’являються видні здалеку стенди з цими книжками, на які покупці реагують як слід — гаманцем. І внаслідок такої щорічної «операції» виникає плюралізм інтересів: видавці принаймні 20–ти книжок–фіналістів потрапляють у конкретний фінансовий «плюс»; автори–переможці (з фіналістами включно) дістають ефективну подарункову промоцію. А головне — потенційний читач зустрічається з серйозною книжкою і — дістає з кишені гроші...