Дурна слава

      «Обов'язково подивися сьогодні Піховшека, він, кажуть, якусь «бомбу» оприлюднить», — по секрету порадила минулої неділі знайома, якій, у свою чергу, повідомив про потенційну «бомбу» дотичний до «плюсів» колега, котрому про це розповів ще хтось із колег-журналістів...

      Дітище В'ячеслава Піховшека — інформаційно-аналітичну програму «Епіцентр» — обізнані на політиці нормальні люди, які хочуть залишатися такими й надалі, намагаються не дивитись уже давно. Принаймні відтоді, як остаточно переконалися: екс-філософ Піховшек, чиї походеньки по університетських гуртожитках у стані, в якому до пристойних закладів не пускають, і досі не забулися студентам КДУ, у своєму «театрі одного актора» дає тільки замовні вистави. І як би Славко не намагався переконати своїх підлеглих у тому, що місія асенізатора продуктів чиєїсь політтехнологічної діяльності — почесна й максимально ним облагороджена, смердить від цього не менше. До того ж оригінальністю «епіцентричні» одкровення пана Піховшека не вирізняються. Бо все, що трапилося протягом тижня на планеті, — від вибухів в Іраку до перемоги Путіна на виборах у Росії — як правило, зводиться до двох висновків: 1) вороги демократії (за якими завжди стоїть Віктор Ющенко) вкотре здійснили невдалу спробу кинути тінь на Кучму й Ко; 2) Кучма й Ко вкотре довели, що вони класні й непереможні, а «хто не з ними — той дурень».

      Словом, від «бомби» можна було очікувати тільки одного: чергового наїзду на Ющенка й «Нашу Україну». Однак «бомба» потужністю не вразила й виявилися з розряду «обманок». Із виразом радянського диктора, котрий зачитує повідомлення про смерть чергового генсека, Славко розповів потенційному електорату... нові подробиці пригод жалюгідного екс-кандидата в російські президенти Івана Рибкіна. Щиро кажучи, кожен журналіст, який бодай трохи себе поважає, вже не може чути цього прізвища, особливо в українському контексті, без нервового реготу.

      Піховшекові, який теж вважає себе журналістом, реготати не можна — по-перше, може тріснути дорогий костюм, а по-друге, ретрансляторові темників Банкової сміятися над творчістю начальства якось несолідно. Тим більше що постаралися творці «сенсації» на славу: цього разу в контексті «справи Рибкіна» в ефірі «Студії 1+1» пролунав запис приватної телефонної розмови двох невідомих осіб. Тобто ім'я однієї особи, за словами Піховшека, якраз відоме: це «може бути» голос двоюрідного брата народного депутата Романа Безсмертного, Сергія. Його співрозмовником виступив якийсь Михайло (хто такий — невідомо), ймовірно, мешканець Москви.

      Розмовляли ці панове, згідно з передмовою ведучого, про злощасного Івана Рибкіна та обсмоктаного російською пресою з усіх боків олігарха Бориса Березовського. Дослівно коментар Піховшека, на жаль, відшукати не вдалося — на інтернет-сайті програми «Епіцентр» у розділі «Остання програма» чомусь висить розшифровка передачі за 28 грудня. Вочевидь, перед виборами В'ячеславу не до сайту. Але це не біда — розлога стаття з цього приводу наступного ж дня з'явилася в інтернет-виданні «Тиждень», він же «Темник» (www.temnik.com.ua). Оскільки всі ці продукти — й «Епіцентр» разом із політичними новинами перших трьох кнопок українського телебачення, і «Тиждень» — виробляються підрозділами однієї «контори» (принаймні саме такий висновок випливає з разючої одноманітності новиннєво-пропагандистських текстівок), замість Піховшека зі спокійною душею можна зацитувати «Темник»: «Співрозмовники з неабияким роздратуванням обговорюють невеселу ситуацію. Мовляв, зробили йому (Рибкіну?) шалений піар, практично задурно. «Віддячили» за це всім, окрім (?) співрозмовників». (...) У розмові миготять 80 мільйонів якихось грошей, виділених на передвиборчу кампанію Рибкіна «лондонським «Васею». І розробляється аргументація на користь того, що співрозмовники мають отримати свою частку. І знають вони багато, так що на тих самих допитах, куди їх уже викликали, можуть дещо розповісти. І в операції «Рибкін» брали найактивнішу участь, без них би нічого не вийшло. І постраждали в процесі неухильного виконання розпоряджень «вищого» (лондонського?) керівництва. (...) «Витрати» в них були, «попросили, пообещали золотые горы», а виявилося, що обіцяного три роки чекають. Та й потенціал деякий залишився: «Все, умертвить его, политический труп. Вообще убрать с карты политической». (...) І, нарешті, головний аргумент: «Самый основной вопрос: «Сколько это будет стоить людям, которые по большому счету хотели сорвать выборы?» Понимаешь?». Тут повний спектр емоцій. Від жалю, що продешевили, відразу не зрозуміли, скільки має коштувати участь у зриві виборів. Надії, що це — не остання операція. Припущень, що у випадку «коли що» боржнику-роботодавцю розплачуватися доведеться не тільки грошовими знаками... «там депутаты. Тут человек, знающий государственные секреты». І до приємних думок про те, що, можливо, у результаті вдасться вiдхопити більший кусень, ніж той, за  який ще не заплатили. З урахуванням того, скільки народу з числа тих, до яких зараз «не добратися», може постраждати, якщо правда все-таки випливе назовні».

      Оприлюднив В'ячеслав Піховшек й інші фрагменти телефонного спілкування двох «змовників».

      Сказати, що вони не вразили — це нічого не сказати. Вражає інше: провідний український телеканал пустився берега у відпрацьовуванні «темників» і дійшов до того, що ось так, запросто, оприлюднює записи приватних телефонних розмов. Щоправда, прецедент уже був: напередодні парламентських виборів-2002 в ефірі лунав емоційний діалог київського міського голови Олександра Омельченка з лідером «Нашої України» Віктором Ющенком, який «хтось» уперто намагався назвати «касетним скандалом-2». Звісно, дехто може зауважити, що записи майора Мельниченка, «видані» в ході «справжнього» касетного скандалу — це теж приватне спілкування Леоніда Кучми з підлеглими та знайомими. Однак не варто забувати, що Кучма є Президентом України, а більшість його співрозмовників — державними службовцями, і чи не в кожній записаній Мельниченком (чи кимось іншим, що в даному випадку не головне) розмові є склад злочину, іноді — дуже й дуже серйозного. Проте розбиратися в таких тонкощах — справа фахівців. До яких, вочевидь, відносить себе і В'ячеслав Піховшек, котрий завбачливо знайшов для себе виправдання, пославшись на... «нашого українця», голову комітету Верховної Ради з питань інформації та свободи слова Миколу Томенка. Той, мовляв, коли розповсюджував фрагменти розпоряджень СБУ із вказівками стежити за опозиційними політиками, пояснив свої дії законодавством України, де сказано: якщо інформація містить ознаки державного злочину, розповсюдити її не лише можна, а й потрібно.

      «Я вважаю, що вкрай некоректно використовувати в цьому випадку моє ім'я і  мною прикривати здобуті незаконним шляхом приватні телефонні розмови, — обурився в розмові з «УМ» сам Микола Томенко. — Окрім того, не варто порівнювати ті розпорядження Служби безпеки, які розповсюдив я, з чиєюсь приватною бесідою. Я оприлюднював матеріали, передані генерал-майором Кравченком, абсолютно законно. По-перше, Генеральна прокуратура чітко визначила, що ці документи достовірні, і до того, як їхню достовірність було визнано, ніхто їх не оприлюднював. А по-друге, я давав винятково ті фрагменти, які мають політичний характер».

      Але такі дрібниці пана Піховшека навряд чи цікавлять. Головне — виконати вказівку й не відступити від «лінії партії». А в тому, що вся «рибкінська історія» — це детально розроблений кимось план, сумніватися не випадає. І в тому, що цей план ідіотський, теж навряд чи варто когось (окрім його авторів, звісно) переконувати. А от масштаби «операції» таки вражають. Про пригоди колишнього кандидата у президенти Росії «УМ» розповідала вже чимало, тому наразі повертатися до деталей київських «вакацій» сердешного Івана Петровича не будемо. Інша річ — продовження історії, одним з елементів якого, власне, і є оприлюднені Піховшеком записи невідомо чиєї розмови хтозна про що. Пошуки «сенсаційного» діалогу в мережі інтернет видали не лише його розшифровку, а й десятки статей на цю тему в російській пресі. З'ясувалося, що першим джерелом, яке 13 березня (програма «Епіцентр» вийшла в ефір 14-го) видало розмову «Мішi й Серьожі» у «всесвітнє павутиння», став інтернет-сайт «Провокація» (www. provokator.com.ua), котрий, до слова, отримав і розшифровку, й аудіофайл електронною поштою (достовірність такого способу отримання інформації залишимо без коментарів). Телефонний діалог, згідно з «Провокацією», відбувся 10 березня о 9-й годині 7 хвилин. Того ж дня в італійській газеті «Ла Стампа» було опубліковано статтю з новою версією щодо того, кому й для чого було потрібне зникнення Івана Рибкіна.

      У матеріалі розповідається про те, як «відомий російський журналіст» Володимир Соловйов ледве не став жертвою масштабного проекту опального російського олігарха Бориса Березовського. У кількох словах, сенсація полягає в тому, що Березовський планував дискредитувати ненависного йому Володимира Путіна жорстоким чином: «прибравши» котрогось із кандидатів у президенти, який перед своєю смертю мав натякнути, що має страшний компромат на ВВП. Як стверджує Соловйов, спершу роль цього самого кандидата БАБ пропонував саме йому, звісно, не згадавши й словом про смертельний кінець його потенційної місії. «Розумний журналіст» відмовився, і місію «сакральної жертви» не зі своєї волі ледве не виконав Іван Рибкін. Щоправда, чому в такому випадку Іван Петрович і досі живий-здоровий, Соловйов пояснити не зміг. А сам Борис Березовський в інтерв'ю інтернет-виданню «Страна.Ру» одкровення тележурналіста висміяв, резонно зауваживши, що якби справді хотів когось «замовити», ця особа вже давно була б мертвою. «Я же говорю, что не комментирую заявления сумасшедших сотрудников ФСБ. У меня такое ощущение, что там просто все посходили с ума. Ну какой-то совершеннейший бред», — так відреагував на заяву Володимира Соловйова БАБ і розповів, що насправді Володимир просив у нього грошей за роботу на телеканалі ТВ-6, які, до речі, отримав.

      У цьому випадку з Борисом Абрамовичем неможливо не погодитися — і справді, повна маячня. Але наш В'ячеслав Піховшек навіть перевершив своїх російських колег, які цю маячню одразу ж розповсюдили по всіх центральних виданнях, від «Московского комсомольца» й «Комсомольской правды» до якихось маргінальних газеток. Славкові вдалося прив'язати цю історію до... справи Гонгадзе. Контекст такий: плануючи вбити Соловйова, Путіна хотіли підставити за тією ж схемою, що й Кучму. А раз у випадку з російським президентом план належав Березовському, значить, українського гаранта підставили друзі російського олігарха. Якщо ж після кількатижневої «рекламної» кампанії всіх українських ЗМІ, котрі щиро виконують «рекомендації» «темників», якийсь неуважний читач-слухач-глядач іще не в курсі, хто з українських політиків дружить із Березовським, йому популярно нагадають про двоюрідного брата «нашого українця» Романа Безсмертного, про члена «НУ» Давида Жванію, який допомагав Рибкіну в Києві, і, безумовно, про Віктора Ющенка як головного ворога тих, хто сидить на Банковій, 11.

      Бридко. І якщо появу інтерв'ю Соловйова в російській пресі саме напередодні виборів, 13 березня, ще можна пояснити логічно — 14-го ж вибори, і пряма реклама кандидатів у президенти заборонена, а тут є така чудова нагода попіарити ледве не постраждалого Путіна, — то запопадливе «підмивання» органу, що видає відходи життєдіяльності російських політтехнологій, українськими мас-медіа наводить на невеселі роздуми. «Найнеприємніше в цій історії те, що коли так триватиме й далі, то вони рано чи пізно скажуть, що ми й Гонгадзе вбили, — невесело припускає Микола Томенко. — А це вже не смішно. Я на Погоджувальній раді ВР запропонував або створити спеціальну слідчу комісію з розслідування «роботи» СБУ в частині стеження за політиками — як опозиційними, так і неопозиційними, прослуховування їхніх розмов тощо. Усі ж розуміють, що незабаром роздруківки телефонних розмов або відеоматеріали й тому подібне будуть активно використовуватися, і якщо ми цього процесу не зупинимо, то він стане нормою, насамперед у президентській виборчій кампанії. Тому надзвичайно важливо вислухати, що на це скаже Служба безпеки. Тим більше що, як розповів соціаліст Станіслав Ніколаєнко, за його інформацією, СБУ закупила найновіше обладнання для «прослушки». Вочевидь, готуються до виборів...»

      А щодо змісту записів, які В'ячеслав Піховшек запустив в ефір, то Микола Володимирович (а не Олександрович, як, спробувавши проявити повагу до народного депутата, назвав Томенка ведучий «Епіцентру») цілком погодився з авторкою цих рядків — немає в них абсолютно нічого особливого, «окрім абсолютно дикої схеми намагання якимось чином відвести від справи Гонгадзе Президента і його оточення».