Читач на 1000 доларів

Найбільше враження — палка любов американців до письменницьких автографів. Тут це просто полювання за авторськими підписами на книжках, такий собі національний читацький спорт.

Рука майстра писати стомилась

Здавалося б, успішність автограф–сесії вимірюється лише довжиною черги та її тривалістю. У нас, наприклад, видавці всіляко заохочують ці прояви популярності. Американці ж, навпаки, змушені їх жорстко обмежувати, бо інакше спраглі шанувальники талантів легко паралізують усю решту ярмаркової програми.

Отже, в Нью–Йорку практикують два основні види автограф–сесії. Традиційний — на стенді видавництва. Але стенд там — не звичні у нас 4–6–8 метрів, а цілий замкнений «квартал», всередині котрого комфортно розташовується письменник, а чергу мисливців за автографами тримають «на вулиці» — у доволі широких проходах довкруж усього видавничого «кварталу». Коли «хвіст» такої черги нарешті стикається з її «головою» — це і є її кінець і водночас стандарт: за візуальними обрахунками — до півтисячі осіб. Такі закільцьовані черги — стала ознака ярмаркового ландшафту. Щоправда, кого вони «оточують», прибульцеві з України дібрати важко — сучасних американських авторів ми практично не знаємо. Упізнав хіба що Джеймса Паттерсона, книжки котрого не вибувають з американських бестселерних списків і чий передостанній детектив торік випустив харківський «Книжковий Клуб сімейного дозвілля».

Усередину, на стенд, пускають дозовано, по 10—15 шанувальників, аби лишалося свіже повітря для автора–бенефіціанта. Який, до слова, справді трудиться у поті чола — до зсудомленої усмішки та правиці, що нездатна вже розігнутися й випустити гарячу ручку. Комфорт для нього — це техніка безпеки: щоб не трапилося так, як я спостерігав рік тому на Московському ярмарку, де французький гість Бернард Вербер мало не зомлів у щільному екзальтованому колі фанатів, з якими нічого не могли вдіяти розгублені сек’юріті російського видавництва.

Поїли, можна й почитати

У Нью–Йорку, схоже, така ситуація неможлива: читачі тут зразково дисципліновані. Ніде раніше не бачив, аби ще за півгодини у прохід виставляли міні–стендик з оголошенням автограф–сесії, і позаду цієї фанери слухняно вибудовувалася черга іще за півгодини до анонсованої появи письменника. Причому, сказати «стоять у черзі» — дещо неточно. Молодша частина черги сидить просто долі. І за таку віддану терплячість видавці щиро люблять своїх черговиків, періодично обносячи їх цукерками та водичкою.

Утім організатори ярмарку люблять усіх відвідувачів та учасників без винятку. Узяти хоча б характерну для українських книжкових виставок проблему харчування. Кількість маленьких кав’ярень, фуршет–закусочних та експрес–ресторанів (типу нашої «Домашньої кухні») на BookExpo America — вражає. І хоч Нью–Йоркський ярмарок помітно менший за Франкфуртський (з його сосисками і пивом щокроку), «пунктів харчування» тут більше, аніж на світовому німецькому книгофорумі. Не кажучи вже про Форум видавців у Львові: загальна площа самих лише «забігайлівок» у Нью–Йорку, либонь, більша за всю виставкову площу Львівського ярмарку.

Але повернімося до автографоманії. Другий різновид автограф–сесії тут — суто американський. Торець одного з величезних виставкових павільйонів заставлено столами–кабінками числом 30. До кожного ведуть вигороджені коридори завдовжки метрів у тридцять. На вході до кожного — погодинний розклад автограф–сесій на цьому столі на весь день і плакат із книжкою, котру підписують зараз. Та — імпровізований «шлагбаум», по один бік котрого уже перші півсотні щасливців, по другий — удвічі–тричі більше очікуючих. Називається це «Зона автографів».

Один автограф — в одні руки

Черги рухаються швидко (навіть діти у возиках не встигають розрюмсатися), бо всі дотримують правила: один автограф — в одні руки. Черги контрольовані: без квитка тебе до автора не підпустять. А квитки на автограф (рівно стільки, аби кожна конкретна черга не ламала денний графік) поширюють лише вранці. У такий спосіб тут забезпечують максимальну відвідуваність ярмарку від години відкриття.

В останній день ярмарку прес–служба повідомила, що свої книжки організовано підписували близько 700 авторів. І хоч важко сказати, скільки книжок з автографами назбирує «середній» читач–відвідувач, проте не буде перебільшенням сказати — багато. На неосяжному цокольному поверсі виставкового комплексу влаштовано тимчасові камери схову, які, з огляду на розміри, краще назвати парками. Тут відвідувачі вранці залишають свої валізи на коліщатках і раз–у–раз упродовж дня повертаються, аби запакувати чергові надбання. Навіть якщо припустити, що половину такої валізи заповнять видавничі каталоги й буклети, там іще вистачить місця для кількох десятків книжок. А книжка у твердій палітурці (а саме такі першовидання і презентують на BookExpo America) коштує у Сполучених Штатах 25—30 доларів. Додайте сюди вартість вхідного квитка, що становить 80 доларів на день або 130 доларів — на три дні. Виходить, що відвідувач ярмарку витрачає на новинки близько тисячі доларів.

Життя американської книжки коротке — 2–5 місяців

Загалом американський ринок продажів книжок оцінюють у приблизно 25 мільярдів доларів. Щороку тут продають під 200 тисяч лише новинок. А випускають — до 300 тисяч. За такого розкладу повернення з книгарень у межах 25 відсотків видавці вважають нормальним. Яка доля нереалізованих книжок? Наприкінці, звичайно, сумна: утилізація. Тримати їх у складському загашнику геть невигідно — в Америці існує податок на книжки, які перебувають на складі. Водночас знижувати ціни тут не прийнято — аби не зашкодити видавничому іміджу. Проте підприємливі американці знайшли компроміс: виникла компанія Bargain Books Priced (що можна перекласти просто: «Розпродаж»), котра купує у видавців повернені наклади, а потім продає на орендованих у крупнішій мережі книжкових супермаркетів Barnes & Noble стендах за ціною, уп’ятеро меншою за стартову.

Американська книжка живе на прилавку недовго — від двох до п’яти місяців. За цей час її можна успішно продати й навіть додрукувати наклад, а можна стати клієнтом Bargain’а. Тому видавці зазвичай не шкодують коштів для розкрутки новинок. Наприклад, найбільшою та найгучнішою книжковою подією цієї осені буде в Америці вихід нового роману Дена Брауна Lost Symbol: величезні банери на Нью–Йоркському ярмарку сповіщали про те, що перший день її продажів — 15 вересня. А по книгарнях цю майбутню новинку вже заочно продають з невеличкою знижкою — як колись у Радянському Союзі реалізовували передплатні видання. Видавець — Random House — уже вклав у цей проект 4,5 млн. доларів і не вважає це астрономічною витратою. Мабуть, тому, що PR–компанію значно здешевив недавній вихід у прокат екранізації попереднього роману Дена Брауна «Янголи і демони».

Як завжди, круті обороти великих грошей привертають всіляких причеп. На виставці масово роздавали плакатик, де невеличке видавництво пропонувало купити науково–популярні книжки «про те саме, що і «Втрачений символ» Дена Брауна». Хоч і в самому кутку, але розшукав цей стенд: попри те, що ніхто ще не знає, про що нова книжка Д. Брауна, торгівля тут ішла жваво.

Але найбільший вплив на продажі книжок у Сполучених Штатах мають газетні, радіо– та телевізійні книжкові рубрики, з керівниками яких довелося спілкуватися у Нью–Йорку. І про це — далі буде.