Канікули в Маріїнці

Учора за кілька хвилин до десятої ранку сотня чоловіків у шахтарських касках і з прапорами, втомлених виснажливим нічним переїздом, за командою енергійної жінки–керівника рушили від Маріїнського парку до майданчика перед урядовою будівлею. Передня лава одразу ж зайняла місце біля гранітного парапету, що відділяє Кабмін від тротуару, зняла передбачені технікою безпеки головні убори і почала не в такт, але старанно стукати ними по темному каменю.

Першими доїхали найкращі

Про акцію трьох вугледобувних підприємств — шахтоуправління ім. Чапаєва, шахт «Жданівсь­ка» і «Рассвєт» — було повідомлено заздалегідь. Голова шахтарської територіальної організації профспілки працівників вугільної промисловості Микола Шпатар обіцяв 900 осіб на 22 автобусах. Насправді ж, на початок акції прибуло удев’ятеро менше. «Зараз тут тільки наші, решта прибуде пізніше», — повідомив «УМ» директор «Жданівської» Руслан Дубовський.

Як уже писала наша газета, причиною конфлікту стало перевиробництво вугілля — через економічну кризу промисловість споживає його значно менше. За інформацією протестувальників, держава при цьому утискає їхні інтереси, закуповуючи «чорне золото» за бюджетні кошти лише в державних підприємств. Тим часом, копальням, які вже стали на шлях приватизації, як і їхнім державним колегам, доводиться платити за оренду, податки, виплачувати зарплату працівникам, зрештою, викачувати підземні води — адже без цього шахта ризикує стати аварійною. Працівники приватних вугледобувних підприємств не погоджуються із твердженням, що в час фінансової скрути державні кошти мають залишатися в держави, а не осідати на рахунках власників підприємств. Найпереконливіший аргумент — на орендних копальнях працюють українські громадяни (голова профспілки працівників вугільної промисловості Віктор Турманов двічі наголосив — «не американці!»), а деякі гірничі підприємства є градоутворюючими у своїх регіонах. Отже, проблема на шахті — це соціальний катаклізм: голодні діти, непрацюючі школи, оселі без світла. Цілком очевидно, що саме тепер, напередодні виборів, перемовини про квоти в обмін на лояльність електорату можуть бути дуже успішними.

Працівники шахти ім. Ча­паєва вже висловлювали свій протест «без відриву від виробництва». 14 гірників упродовж дев’яти діб відмовлялися підніматися на поверхню, вимагаючи реалізації видобутого ними палива. Майстер однієї з дільниць навіть оголосив голодування. Проте очікуваної реакції з боку Мінвуглепрому чи Кабміну так і не дочекалися. Працівники «Жданівської» пікетували приміщення Донецької облдержадміністрації і навіть принесли до парадного під’їзду кілька мішків із вугіллям. До Києва шахтарі прибули на три дні. А вже на місці оголосили — якщо до їхніх аргументів не дослухаються, протестуватимуть тут ціле літо.

Два погляди на проблему

За підрахунками пана Турманова, для того, аби три шахти–протестувальники успішно працювали, держава має купувати в них 60 тисяч тонн вугілля щомісяця. «Крапля в морі!», — висловився незадоволено представник профспілки. Ціна питання — близько 40 мільйонів гривень. Звичайно, копальні можуть продавати свій товар не тільки державним споживачам — чимало теплогенеруючих компаній, що працюють на вугіллі, перебувають у підпорядкуванні акціонерів. Керівник «Жданівської» пояснив своє небажання укладати подібні контракти надто малими обсягами, які можуть «проковтнути» приватні споживачі. Експерти вважають, що вся справа в ціні. Якщо приватники платять за тонну вугілля 300 гривень, то держава — майже удвічі більше.

Представники державних шахт Донбасу до ініціативи роздержавлених колег поділити квоти «по–братськи» ставляться дуже негативно. Генеральний директор ДП «Макіїввугілля» Станіслав Толчин готовий допомогти братам–шахтарям, які потрапили в біду, і ... прийняти їх на роботу. «Ми маємо дефіцит працівників, можемо працевлаштувати три тисячі гірників, — пояснив пан Толчин на прес–конференції, яка розпочалася практично з першими ударами касок. — Саме такою я бачу допомогу, а не щоби завтра в мене відібрали квоту і трудівники «Макіїввугілля» не отримали зарплату». За словами генерального директора ДП «Луганськвугілля», члена ради оптвого ринку вугілля, приватники хочуть надто багато. «Ми розглянули проблему однієї шахти, яка опинилася перед загрозою затоплення, — заявив він. — Але апетит приходить під час їди: надійшло замовлення від приватних шахт на 300 тисяч тонн вугілля». Приблизно таку кількість «чорного золота» добувають чотири державні вугільні об’єднання разом узяті.

До початку кризи, нагадаємо, гірники намагалися влаштуватися саме на приватні добувні підприємства, які пропонували кращі умови та вищу зар­плату. Вітчизняний уряд адміністративно втрутився у проблему. Але при цьому не запровадив чітких і зрозумілих правил гри, продовживши статус–кво вкрай непрозорої системи вугільного ринку з усіми його вадами та перекосами — корупцією, «відкатами», «чорним» ринком нелегальних копалень і навіть неврахованим імпортом. У програші залишається передусім шахтар, який отримує жалюгідну зарплату за небезпечну працю на застарілому обладнанні. Донецькі гірники пригрозили уряду Юлії Тимошенко: вчорашній стукіт касками під будівлею Кабміну — лише прелюдія до масових акцій протесту.