А в солдата й не поцікавилися

Навіщо нам той аутсорсинг?

Якщо абстрагуватись від персоналій, себто тих, на кого наразі «вішають» розтиражовані на всі лади зловживання у сфері ресурсного забезпечення нашого війська, пророкуючи відставку главі відомства Юрію Єханурову, то дискредитації піддається сама система господарювання за приниципом аутсорсингу. А трактується він так: «Залишаю за собою лише ті функції, що можу виконати краще за інших, для реалізації решти завдань залучаю тих, хто зробить це найкраще серед інших». Це при тому, що система аутсорсингу, за великим рахунком, тільки спинається на ноги.

За аутсорсинг усерйоз взялися у 2004 році, коли в «пілотному» режимі до солдатської кухні кількох частин ЗС у різних регіонах України допустили комерційні структури. Зокрема, у Криму матросів бригадної артилерійської групи почало годувати ПП «Артек–Союз», що до цього лише постачало військовикам продукти. Те нововведення хлопцям сподобалося, бо їх почали балувати в казенній їдальні справді по–домашньому. Командир частини підполковник Євген Добринін теж не приховував свого задоволення. Мовляв, відтепер йому не треба були сушити голову щодо організації добового наряду по їдальні. Відпадали також питання заготівлі, підвозу і складування продуктів, бо це на себе повністю перебирав уже «Артек–Союз».

Зелене світло системі після відвідання Іраку дав тодішній міністр оборони Євген Марчук. Він побачив, який нашим миротворцям там створили добротний тил, тож вирішив адаптувати бодай «харчоблок» до наших умов. Варто зазначити (перевірено на власному досвіді. — Авт.), що цивільний підрядник Пентагону — фірма КBR — надавала широкий спектр послуг усім без винятку національним військовим контингентам зі складу Стабілізаційних сил — від забезпечення, скажімо, пальним і мінеральною водою до харчування, прання білизни і ремонту гуртожитків. Зокрема, на базі «Дельта» поблизу Аль–Кута у провінції Васіт ніхто в цьому відношенні не залишався обділеним — ані українці, ані румуни, ані поляки, ані казахи, ані, звісно ж, самі американці. Ми підрахували: добовий набір продуктів на особу становив мінімум 30 «зелених». У меню, приміром, входило кілька видів м’ясних страв, включно з делікатесами на кшталт лобстерів, більше десятка видів різноманітних соків, молока, сирів, йогуртів, свіжих фруктів, морозива, тортів, шоколаду, безалкогольного пива. Узагалі обмежень у харчуванні не існувало, тільки б шлунок гурмана у погонах витримав цей «удар», як кепкували наші хлопці, по економіці США. А ще приємно дивувало, що «на трапезу» не треба було марширувати строєм і з піснею. Словом, воякам фактично посеред пустелі, під обстрілами шиїтських повстанців «армії Махді», створювалися максимально комфортні побутові умови...

Формений «наїзд»

У нас, ясна річ, до подібного статку ще далеко, і все ж із 2007 року аутсорсинг поступово завойовує позиції в українському війську. Згадане вище сімферопольське підприємство «Артек–Союз», вигравши всі тендери, має найбільший з–поміж інших позитивний досвід співпраці з військовими. Сьогодні «артеківці» годують вій­ськовослужбовців близько двохсот частин, що дислокуються в Одеській, Херсонській, Миколаївській областях та Криму. На їхньому котловому забезпеченні моряки і десантники, піхотинці й морські піхотинці, авіатори й зенітники, єдиний в Україні високогірний гарнізон на Ай–Петрі та екіпаж підводного човна «Запоріжжя», а ще військові госпіталі, навчальні заклади тощо.

Однак «артеківці», попри добру ділову репутацію, все ж потрапили під нищівний аудит пана Сивульського щодо виконання бюджетної програми «Утримання особового складу Збройних сил України». У звіті ГоловКРУ, зокрема, сказано, що підприємством необґрунтовано завищувалася вартість продовольчих продуктів..».

— Знаєте, починаючи з кінця минулого року,— пояснює гендиректор «Артек–Союзу» Наталя Лобик,— наше підприємство працює з мінімальним прибутком. Якби у нас не було своїх виробничих потужностей і значних обсягів, то норму продпайка у 17 гривень (затверджена Кабміном чинна добова норма харчування військовослужбовця. — Авт.) ми навряд чи витягнули б. Сьогодні ж вартість цих продуктів у нашому регіоні складає 22,50 гривень, про що свідчать дані статуправління. Неодноразові ж звернення до Міністерства оборони щодо підвищення вартості харчування позитивних результатів поки що не дають.

— А як вийшло, що господарюючі суб’єкти, зокрема ваші колеги із «Мезон–К», у грудні 2008 року, як це пролунало з вуст Прем’єрки, закуповували, приміром, яйця по 18 гривень за десяток, м’ясо птиці по 30,12, сири по 62 гривні при роздрібній ціні, відповідно, 8,77, 17,24 і 40 гривень?

— Треба у Сивульського запитати, звідки він узяв такі ціни. Він же сам зізнався, що акта у нього немає, отже, писалося зі стелі. Треба зрозуміти: відповідно до укладених договорів господарюючими суб’єктами здійснюється постачання продовольства не за видами, а виходячи з вартості добової видачі за нормами харчування. Точніше, ми надаємо Міноборони послугу на затверджену урядом суму. До того ж у накладних, які наводяться як аргумент, не написано, що саме ці продукти за такою ціною подаються до солдатського столу. Можливо, вони йшли на інші потреби. У підприємства можуть бути різні види діяльності. Узагалі ж нікого не повинно турбувати, що я купую, де і по скільки. У нас головний арбітр — солдат, матрос і офіцер. Вони нам вдячні. Щодня наші страви за якістю і калорійністю перевіряються черговим по частині і черговим лікарем. І лише тільки після цього командир підписує зведений акт виконаних підприємством робіт з надання послуг харчування. У нас майже щодня якась перевірка: місцеве КРУ, комітет із цін, податкова, ОБЕЗ і таке інше. Претензій з їхнього боку до нас не було.

— Але солдати, виявляється, теж незадоволені: «за результатими проведеного під час аудиторського дослідження анкетування майже кожного третього військовослужбовця не задовольняє якість послуг,.. у нього залишається відчуття голоду, а кожного четвертого військовослужбовця залучали до приготування їжі, миття посуду, прибирання їдалень, завантаження та розвантаження продовольчих товарів». Зафіксовано домінування негативних відповідей над позитивними.

— Факти проведення анкетування та опитування ГоловКРУ у військових частинах взагалі не підтверджується ні командуванням, ні особим складом. У нас із цього приводу є листи командування ВМСУ, Південного оперативного командування, Повітряного командування «Південь» та начальника Миколаївського гарнізону.

— А як у вас вирішується питання харчування військовиків поза «зимовими квартирами». У звіті ГоловКРУ сказано, що під час навчань «Морський вузол–2008» при розгортанні польових пунктів харчування на полігонах «не забезпечувались умови для зберігання продуктів, що швидко псуються, постачались продукти сумнівної якості».

— Це взагалі не відповідає дійсності. За «Морський вузол» ми отримали понад півсотні подяк від командирів частин. Відмінну оцінку нашому підприємству на тому навчанні дав і начальник Генштабу Сергій Кириченко, який особисто спостерігав за нашою роботою.

— Звідки ж ростуть ноги у цього грандіозного скандалу?

— Прийшла в Міноборони нова людина Василь Бартків (директор Департаменту державних закупівель та ресурсного забезпечення Міноборони. — Авт.). Почав розбиратися з фірмами, які кепсько працювали. А такі були, зокрема, у Львівській області така собі «Ганна–Марія». Направив туди медиків, СЕС, фахівців. Вони і знайшли недоліки. Дали підприємтвам час виправитись, але вони не відреагували. Відтак із ними розірвали договори й уклали з іншими підприємствами. Посунуті з ринку фірми, як подейкують, по допомогу почали звертатись до Анатолія Гриценка. Гадаю, звідти все й почалося. Так і хочеться всім цим перевіряльникам сказати: сходіть у солдатську їдальню, станьте біля котла, подивіться, як і які продукти завозяться на склад, як миється посуд, у що вдягнений персонал. От тоді й робіть якісь висновки. А так складається враження, що люди живуть у лісі. І за цими партіями, гонитвою за президентським кріслом у них затьмарені очі. Краще б подумали, як державним коштом нагодувати контрактників. А щодо самого скандалу, то ми направили голові ГоловКРУ лист із прохання спростувати викладені у фінансовому аудиті та акті ревізії факти, не доводячи справу до суду.