У рамках святкування свого 110–річчя Національний художній музей упродовж року реалізує проект «Із фондів Національного художнього музею України», щоб глядачі змогли ознайомитися із закритими від людського ока «запасниками». Днями Музей презентував дві різні за часом і масштабами виставки — «Микола Глущенко. Дорогами мандрів» і «Художники південної Пальміри. Кінець ХІХ — початок ХХ століть».
На першому поверсі виставлено «Художників південної Пальміри». Одеса зі своїм художнім училищем на початку ХХ століття була значним мистецьким осередком, який впливав на розвиток культури цілої України. Художники південного регіону поєднували реалістичні традиції та живописне новаторство. Вони першими в Україні, як Рембрандт у Голландії, знайшли шляхи подолання проблем світла і кольору, синтезували психологізм із декоративністю.
Музейну колекцію творів представників одеської школи у Київ передали нащадки художників у 1950—60–ті роки. На виставці представлено роботи Євгена Буковецького, Кіріака Костанда, Михайла Кузнєцова, Степана Колесникова, Олексія Шовкуненка, Петра Нілуса. Деякі з них виставляються вперше і, можливо, востаннє.
У трьох залах на другому поверсі представлено понад сотню робіт народного художника Миколи Глущенка. Проживши 76 років, він міг би похвалитися не тільки величезною кількістю написаних робіт, але й неординарною біографією. Глущенко об’їздив пів–Європи, товаришував із Павлом Скоропадським, Романом Смаль–Стоцьким, Володимиром Винниченком, Олександром Довженком, Пабло Пікассо та Анрі Матіссом. У фонді музею зберігається понад 300 його робіт. Більшість із еталонних творів Глущенко передав Національному художньому музею за життя, але категорично заборонив вносити їх в експозицію.
У проект «Микола Глущенко. Дорогами мандрів» не входять портрети Ромена Роллана, Мішеля Кашена, Анрі Барбюса та інших знаменитостей, які він малював на замовлення Сталіна. Ці твори зберігаються за кордоном. У музеї переважають пейзажі та ранні картини у жанрі ню, де акцентується увага не на моделі, а на кольорах, які просто вражають барвистістю.
Коли проходиш по виставкових залах, виникає враження, що мандруєш на пару з Глущенком і дивишся на світ його очима. У нього не було виражених періодів у творчості. Тож виставку куратор Ірина Демидчук–Демчук побудувала за власним смаком. Так поступово розгортаються пейзажі Стокгольма, Женеви, Львова, Кримського узбережжя, Дніпропетровська і Дніпродзержинська, Києва і Пущі–Водиці. Є також один автопортрет Миколи Глущенка. На ньому він зі строгими рисами обличчя, зосереджений і дуже вродливий.
Про те, чому не всі твори Глущенка доступні широкому загалу, яким було життя художника і чому він став шпигуном, «УМ» розпитала в куратора виставки «Микола Глущенко. Дорогами мандрів», завідувачки науково–дослідного відділу охорони пам’яток історії та культури Ірини Демидчук–Демчук.
— Чому не всі 300 творів Глущенка, які є у фондах музею, представлені на виставці?
— Виставили те, що встигли реставрувати. Ці твори дають ретроспективу творчості майстра упродовж усього життя, починаючи з 30–х років. Підробок немає. Були проведені хіміко–технологічні дослідження. Це дало змогу підтвердити авторство та датувати не підписані та не датовані раніше роботи.
— Вам у руки часто потрапляли підробки?
— До музею звертаються колекціонери, щоб ми подивилися роботу і визначили її вартість. У Києві зараз працює ціла майстерня, яка пише під Глущенка. Його твори продають за сотні тисяч доларів. Художник підписував свої роботи літерою «Г». Після смерті майстра син Олександр дописував його картини і теж у кутку вимальовував літеру «Г». За якістю вони нічим не відрізняються від руки Глущенка, але це вже не його робота.
— Чи правда, що в Глущенка Адольф Гітлер учився малярства?
— Є такі свідчення. Знаємо, що він виставлявся у Берліні. Виставку відвідали представники вищого керівництва Рейху, подарували художнику альбом акварельних малюнків Гітлера і нагородили почесною грамотою.
— Чому Микола Глущенко, вільний художник, став шпигуном?
— Він був розвідником, а не шпигуном. Потім уже став художником. У Москві його називали агентом Яремою. Він перший передав Сталіну інформацію про те, що Гітлер веде інтенсивну підготовку до війни з СРСР.
— Відомі люди, які з ним товаришували, знали, чим він насправді займається?
— Швидше за все, ніхто не здогадувався. Це ж таємна робота. Якби він не був розвідником, не мав би можливості мешкати у Європі, вільно творити. За своїх жінок у фіолетовому тоні за радянських часів його могли б розстріляти. Робота розвідника допомогла йому стати тим Глущенком, якого ми знаємо і любимо.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
