Якщо заглянути в російську «Вікіпедію», то можна знайти таке визначення: «День міста — свято міст (Росії і колишнього СРСР), яке зазвичай приурочене до вихідних днів». Насправді День міста не є радянським винаходом. Подібні свята віддавна поширені в багатьох містах Європи, Австралії та Америки. Приводи для святкування бувають різні. Наприклад, хорватське місто Корчула, яке відоме багатьом нашим туристам, святкує День міста 29 липня, тобто в день святого Теодора. Угорське місто Мішкольц має офіційний вихідний і святкує свій день 11 травня — цього дня 1909 року кайзер Франц Йосип подарував місту міський герб. Багато міст Австралії поєднують дні міст із Днем Австралії, який припадає на 26 січня (у цей час у Австралії розпал літа). Цього дня 1788 року в Сіднеї було проголошено суверенітет східної частини континенту. Новозеландське місто Окленд з такої ж нагоди святкує свій день у понеділок, який є найближчим до 29 червня.
Автору цих рядків удалося побувати на святкуванні Дня міста в Мюнхені, де ця традиція є однією з найдревніших у Європі. У Мюнхені День міста відзначають у другі вихідні червня, щоб святкування було максимально наближене до «дати народження» міста — 14 червня 1158 року. Як насправді, то перші поселення на території сучасного Мюнхена, з’явилися ще в VIII столітті. Тут облаштувалися ченці, які назвали це місце bei den Munichen, тобто «через монахів (ченців)». Назва походить звідти, бо ченці збудували невеликий міст через річку Ізар і брали оплату за переїзд ним. У ХІІ столітті тодішній правитель цих міст герцог Генріх Лев позаздрив прибуткам ченців, зруйнував їхній міст та збудував власний, який назвав Munichen («Чернечий») і повісив на ньому свій герб. Тодішній єпископ поскаржився на дії герцога імператору Фредеріку Барбероссі, який скликав 14 червня 1158 року засідання державної ради, на якій справу було вирішено на користь герцога Генріха Лева. Так несправедливий з позицій історії акт було визнано «днем народження» міста. Цього року Мюнхен буде святкувати вже 851–й День міста.
Святкування за формальною ознакою не відрізняються від відзначення Дня Києва. На центральній площі міста Марієнплац установлюють центральну сцену, а на інших площах — менші. Упродовж двох днів на них виступають виконавці та колективи, які мають задовольнити всі смаки. Марієнплац та інші площі заставляють довгими столами з лавами біля них. Тут відбувається те ж, що і під час «Октоберфесту» — поглинання неймовірних за розміром порцій смаженої картоплі, тушеної капусти та сосисок під таку ж неймовірну кількість пива. Час від часу люди танцюють, щоб утрясти все спожите. Хто не бажає віддаватися об’їданню та обпиванню «під культурну програму», може відвідати атракціони. На площі Одеонплац зазвичай розбивають містечко Das Handwerkerdorf , де багато представлено виробів народних майстрів та сувенірної продукції. Уздовж вулиць, на площах і навіть на подвір’ях будинків грають народні оркестри, під музику яких можна потанцювати.
Якщо формально все як у Києві, то на практиці є відмінності. Мюнхенське свято якесь природніше, справді відчувається свято. На відміну від киян, у цей день багато мешканців міста одягають традиційні баварські народні костюми. Більше — літні люди, але також діточки і молодь. Пізніше я побачив такий чоловічий костюм у магазині і був вражений ціною, яка перевищувала ціну на речі в дорогих модних бутіках. По–друге, попри ріки пива, надвечір було багато захмілілих людей, але не п’яних. Виняток становили окремі молодики, які не зуміли розрахувати власні сили. І, нарешті, певне делікатне питання. На таких заходах народ так само охоче «вливає» в себе, як і «виливає». Тож на День міста та під час проведення інших масових заходів громадські туалети є безплатними, тобто вхід вільний.
