За день Києва дякуємо Чорнобилю?
Власне, почалося все з 1500–річчя Києва. Тодішній столичний голова Валентин Згурський згадує, як нелегко було відстояти ідею святкування на рівні Москви. І все ж радянська Компартія милостиво дала «добро». Тож 1982 рік можна вважати першим роком, коли Київ відзначав день народження. Щоправда, протягом кількох наступних років про таке свято ніхто не згадував. Аж до 1987–го.
Історик і києвознавець Михайло Кальницький вважає, що відзначенню в цьому році Дня міста сприяв певний політичний момент. Адже в 1986–му вибухнув Чорнобиль, городяни масово тікали з Києва, дорікаючи владі за те, що ніхто вчасно не був проінструктований та попереджений щодо радіоактивної небезпеки. Першотравневі свята кияни традиційно святкували у парках та на природі, на траві й на воді, дізнавшись лише згодом, що сидіти слід було вдома, щодня протираючи підлогу вологою ганчіркою. Це надовго відбило бажання «збиратися більше трьох». Згурському знадобилось чимало сміливості, аби довести, що життя в Києві триває. І що масові святкування з концертами та виставками просто неба — цілком можливі.
У 1987–му було вирішено відзначати День міста в останню неділю травня. Тоді, як і цьогоріч, вона припадала на 31 травня. Уже згодом до неділі припасували і суботу — так київський «фест» отримав додатковий день. Перший День Києва, згадує Кальницький, був насичений заходами: почалося свято на площі Жовтневої революції (нинішньому майдані Незалежності) з параду духових оркестрів. Тривав також пісенний конкурс у Маріїнському парку, літературні змагання біля пам’ятника Богдану Хмельницькому. На стадіоні «Чайка» тривали повітряно–спортивні виступи пілотів, а на стадіоні «Динамо» одночасно взяли шлюб 80 пар молодят, серед яких проводили конкурс і розігрували призи — живих поросят, згадує Кальницький.
Паніковський та «міські божевільні»
А тим часом активно нарощував «мускули» Андріївський узвіз. Він рішуче посунув Хрещатик та його каштани з п’єдесталу «київської візитівки». З 1987 року і по цей день на свято міста всі, хто не тікає з Києва на дачі абощо, їдуть переважно саме на узвіз. Місцеві гендлярі вимушено приймають у свої ряди навалу майстрів з усіх куточків України, які везуть вироби з самоцвітів, дерева, шкіри — усе, чого вимагає сьогоднішня кон’юнктура.
Узвіз і тематика «двох зайців» експлуатується по повній: свого часу до Дня Києва на цій вулиці відкрили відомий усім пам’ятник Свиридові Петровичу та Проні Прокопівні. У різні роки до свята міста у столиці також урочисто перерізали стрічечку перед скульптурами народного артиста Яковченка, «великого сліпого» Паніковського та монументом на честь княгині Ольги.
Приурочити ту чи іншу подію до свята — традиція, відома ще з радянських часів. От і цього року довгоочікуваний мер з’явився в Київраді саме напередодні Дня міста. Як «дика роза» чи «просто Марія» з безнадійно запущеною амнезією, Леонід Михайлович зомбував столичних депутатів неіснуючими цифрами та звершеннями. Казав про столичний бюджет, який збільшився у п’ять разів (насправді — зменшився на чверть), та про те, які надбавки отримують бюджетні працівники соціальної сфери (насправді ж вони багато чого не отримують взагалі, через що, зокрема, на «швидкій» скоро нікому буде працювати — «УМ» про це вже писала).
А на десерт Черновецький заявив, що в Києві — найнижчі тарифи на комунальні послуги. Опустимо завісу над мозковим штурмом, який продемонстрував мер зі своїми цифрами та математичними викладками. Нумо святкувати! Настане час, і конкурента Паніковського теж віділлють у бронзі. Як символ того, що все минає, а Київ лишається... Попри все і попри всіх.
