«Ось така вона заноза»
Наталія Новак — також жінка при владі. Хоч місто Київ і не зіставне з усім британським королівством. Пані Наталія хоче поділитися думками про організований Пилипишиним референдум щодо недовіри Черновецькому, але я непохитно повертаю розмову у потрібне русло. Сьогодні — жодних пилипишиних. Досить і того, що нас і так перебивають телефонні дзвінки та люди з паперами на підпис. Бесіда спочатку виходить «рваною», клаптиковою. Новак нахвалює Тетчер:
— Дивіться, як вона у конфлікті з Фолклендськими островами повелася. Мужики розгубилися, а вона не розгубилася... (У 1982–му Британія вступила у війну з Аргентиною за Фолклендські острови. Під час конфлікту загинула тисяча військових. Перемогла Британія. — Авт.).
— Так, і дуже підняла тим свій рейтинг.
— Але діяла вона дуже жорстко, погодьтеся. Хтось би міг сказати: там же гинуть наші солдати... Дуже часто її політика мала нежіноче обличчя.
— Вона сама мала нежіноче обличчя. Французький президент Жискар д’Естен казав про Тетчер: «Я не вважаю її приємним співрозмовником. Вона не схожа ані на чоловіка, ані на жінку». А Франсуа Міттеран додавав, що в неї очі Калігули, а губи — Мерилін Монро. Хоча з Мерилін Монро це він, по–моєму, перегнув палицю...
— Чоловіки... Вони взагалі не люблять, щоб над ними домінували. А вона обійшла багатьох із них. Хоча Горбачова вона любила. Тільки я не впевнена, що він завжди розумів її гумор.
— Чому ж? Біографи пишуть, що вони залюбки хихотіли над якимись їм одним зрозумілими жартами. До речі, це саме росіяни прозвали Тетчер «залізною леді».
— Справді? У неї було виняткове почуття гумору. Її жарти — тонкі і гострі. І сама вона — ще та заноза. Між іншим, вона ніколи не їла перед виступами. Казала, що кров має приливати до голови, а не до шлунка. А промови писала собі сама. Без жодних спічрайтерів. Працювала до пізньої ночі. Говорила, що не спить більше чотирьох годин на добу. Як Ейнштейн або Наполеон... Така одержимість ідеєю.
— Це ще й особливості фізіології. Якщо людина потребує восьми годин сну, на чотирьох вона десятиліттями не протягне. Хоч я навіть читала про півтори години сну. Вочевидь чим далі в ліс — тим більше міфів.
— А її, до речі, не дуже й любили в Британії. Тобто не те, щоб не любили, а радше з нею рахувались...
— У латинян є сентенція «Oderint dum probent». Хай ненавидять, аби поважали...
— ... А вона тим часом ніколи не боялась непопулярних кроків. Вирішила реформувати систему соціальних пільг і скоротила кошти на роздачу у школах молока. Ліві партії кричали на кожному кутку: «Thatcher, Thatcher Milk Snatcher». Тобто «Тетчер — крадійка молока». Вона заощадила тоді чотири мільйони фунтів стерлінгів, але мало не поплатилася за це своєю кар’єрою. На неї тиснули, але вона казала: «Я не збираюсь бути переможеною».
Про гру без правил довкола шафи–морозильника
— А знаєте, пані Наталіє, я нею трохи розчарована. У такої перфекціоністки, як Тетчер, усе мало б бути довершеним. А їй належить фраза: «Дім — це місце, куди ти приходиш, коли не маєш чим зайнятися у цікавіших місцях». Доволі цинічно. З такими поглядами дім (якщо розуміти під цим словом не чотири стіни, а родину) краще взагалі не заводити. Краще вже шліфувати молочну політику...
— Ми завжди прагнемо бачити ідеал, в якому все було б прекрасно. Щоб жінка була і зовні гарна, і була б хорошою дружиною, прекрасною матір’ю, та ще й при цьому видатним державним діячем. А так не буває. Якщо ми говоримо про неї як про політика, котрий зробив значний внесок у розвиток Великої Британії, то тут можна аплодувати, захоплюватися, бо саме вона стала тією людиною, яка зуміла вивести Британію з застою та підняти її до того рівня, який ми знаємо зараз...
— Типаж королеви Єлизавети... Не тої, котра сучасниця Тетчер, а тої, котра донька Генріха VIII та Анни Болейн. Вона також істотно вплинула на статус Англії у XVI столітті, приєднала до королівства Шотландію, стратила Марію Стюарт. Теж «заноза»... Але сім’ю вона, будучи безплідною, мати не могла, тому вся сублімувалась у політику... Обливалася сльозами, почувши, що Марія Стюарт народила сина. А тут... Усе–таки двоє дітей...
— Вона і це, до речі, розцінила як подвійну продуктивність. Відразу — близнюки. Відразу — донька і син. Хоча донька згадувала, що дім Тетчер був великою шафою–морозильником, без любові і без співчуття.
— От бачите...
— Але ж в юні роки у Тетчер було нещасливе кохання. Якби все склалось інакше, можливо, вона не опинилась би в політиці. Але, змирившись із тим, що кохання неможливе, людина обрала для себе інші пріоритети. Тим паче що чоловік її схвалював заняття політикою, і це сприяло тому, що вона просувалась по кар’єрній драбині.
— Стривайте, ви думаєте, що від нелюба — і діти немилі?
— Тяжко сказати. Для жінки, мабуть, її дитина завжди є її дитиною. Є родини, де батьки нібито й стараються оточити дітей турботою, але емоційного контакту все одно не відбувається. Зрештою, здатність любити і співчувати або дана від народження, або не дана. У стосунках між людьми не буває правил. Правила ми створюємо самі та граємо за ними.
Навіщо прем’єрці ридикюль? Бити невгодного міністра...
— З тим, що правил не існує, — погоджуюся. Але є натомість певні кармічні закони. Син Марк у Тетчер — неабиякий «лузер». Якщо вірити біографам, він усе життя прожив у тіні матері та на гроші батька. Спроба самовираження вийшла невдалою — у 52 роки Марка мало не стратили за переворот в Екваторіальній Гвінеї. Тетчер викупила сина за 165 тисяч фунтів. А донька Керол стала відомою журналісткою, живе у Швейцарії і з матір’ю контакти не підтримує. Колись так само і Тетчер–старша чи то не поважала, чи то не помічала власної матері...
— Мабуть, у сім’ї, де росла Тетчер, теж не вистачало душевності й теплоти, дівчаток виховували суворо, вони мусили з дитинства активно допомагати батькам. А щодо її матері... Запам’ятовується той із батьків, у кого більший авторитет. Рутинна жіноча робота минає непоміченою. Ті жінки, які бачать себе тільки домогосподарками та хочуть повністю піти в материнство, мусять пам’ятати, що діти все–таки повинні пишатися своїми батьками... Я ще хочу сказати про її чоловіка. Не думаю, що у стосунках з Денісом Тетчером не було взаємоповаги та підтримки. Гості їхньої родини дивувались, що Маргарет поводила себе в сім’ї дуже тихо. Вона майже не брала участі в застільній розмові, світські бесіди лежали на плечах Деніса. Вона не втручалась у дискусію і в усьому з ним погоджувалась.
— Але могла зауважити, що 11–та ранку для джину — це зарано. На що Деніс їй відповідав: «Люба, для джину не існує поняття «рано»...
— Зате Деніс міг увірватися в халаті в кабінет, де вона засідала з міністрами і схопити дружину зі словами: «Пішли, жінко. Зараз пів на третю, а пів на шосту тобі вже треба бути на ногах». І прем’єр–міністр покірливо йшла за чоловіком, залишивши радників у повній розгубленості...
— Пані Наталіє, але чому ви обрали саме Тетчер? Може, і Беназір Бхутто її чоловік Зардарі відривав від радників о третій ночі?
— У неї є риси, які можна брати за приклад. Людина поставила перед собою певну мету, і йшла до неї довго та тяжко, крок за кроком. Стала прем’єр–міністром лише в 54 роки, тобто це не раптовий кар’єрний зліт, це велика робота, довгий шлях до мети. Вона не думала про популізм, тому і йшла так довго. Ніколи не обіцяла того, що не вважала потрібним чи корисним для своєї держави. І ще одне. Вона змогла взятися за ту брудну роботу, на яку здатні зважитися тільки жінки. Коли Консервативна партія програла і її треба було підіймати з нуля, консерватори поставили біля керма Тетчер. Чоловіки не люблять очолювати те, що розвалюється.
— Це дуже спірне твердження. Тоді б чоловіки мали очолювати тільки успішні країни і не лізти у президенти туди, де купа проблем... Але що ви хотіли розповісти про її сумочки? Я читала тільки про пристрасть до капелюшків...
— Усе просто: Тетчер любила під час засідань Кабміну класти свій ридикюль поруч із собою. У тих членів уряду, чия робота її категорично не влаштовувала, вона могла ним кинути. Причому робила це досить влучно...
ДОСЬЄ «УМ»
Дисертацію по тетчеризму сьогодні захищала Наталія Новак. Її прикмети: красива і успішна жінка. У прем’єри не прагнула, бо намагалась гармонійно поєднати родину та кар’єру. Має люблячого чоловіка, двох доньок (молодшій — вісімнадцять) та одну онуку. Каже, що ніколи ніким і нічим не жертвувала. А те, що доньки росли без надмірної маминої опіки, пішло їм тільки на користь. Отримала три (!) вищі освіти — історичну, юридичну, економічну. Працювала викладачем та юрисконсультом. З 1998 року — депутат Київради. Нині — у фракції Віталія Кличка. 
