Пішов із водою

21 травня в ужгородському кар’єрі загинув відомий український письменник і перформер Назар Гончар. Після творчої зустрічі зі студентами Ужгородського національного університету він страшенно захотів до води. Пообідавши, разом із поетом Андрієм Любкою пішли охолодитися від спеки на ужгородське озеро. «Назар плавав неподалік від берега. Потім враз Гончара не стало помітно, а далі я побачив, як його маківка то виринала, то потопала. Кинувся його рятувати. Кричав про допомогу кілька хвилин, та ніхто не реагував на мій розпач. Тіло було важким, берег — скелястим. Витягували поета хвилин п’ятнадцять», — каже «УМ» Андрій Любка. Згодом лікарі визначили, що в Назара Гончара під час купання зупинилося серце. Його поховають сьогодні на Личаківському кладовищі.

Назар Гончар народився 1964 року. Лауреат премії БУ–БА–БУ за найкращий вірш 1989 року. Автор поеми–комікса «Казка–показка про Байду–Немову» (1993), а також збірок віршів: «Закон всесвітнього мерехтіння») «ПРОменеВІСТЬ». Співзасновник літературного гурту «ЛУГОСАД» (ЛУчук–ГОнчар–САДловський). Був одним із помічників Форуму видавців у Львові, неодноразово представляв українську літературу в Польщі. Його тексти публікували в західноєвропейських літературних виданнях. Вірші перекладали англійською,  італійською, латиською, сербською, фінською, французькою, хорватською, чеською, шведською мовами.

Хто бував у Львові на літературних заходах, не міг не помітити Назара Гончара. Він був увесь зітканий із поезії і подиву. У натовпі вирізнявся здалеку своєю кумедною бородою і палицею з дзвіночками, як у карпатського пастуха. Гончар не любив жити повсякденням. Для нього кожен день був новим перформенсом. По вулицях міг ходити у помаранчевому жилеті для дорожніх робіт, а замість кульчика носити ядучо–зелену м’яку іграшку.