З претензією на Голлівуд

Згадати про ідею, що виникла давно і вже навіть обговорювалася два роки тому у стінах мерії, змусив ідеальний збіг обставин. Володимир Фокін (автор десятка фільмів, серед яких «ТАРС уповноважений заявити», «Сищик», «Нізвідкіля з любов’ю, або Веселі похорони») приїхав до рідного міста на І Міжнародний фестиваль короткометражних фільмів «Харківський бузок» у статусі члена журі й на першій же прес–конференції поставив чиновників та громадськість перед фактом. Мовляв, мегаполіс із двома «культурними» вишами, потужним науковим інтелектом, багатою інфраструктурою і півторамільйонним населенням просто зобов’язаний мати свою кіношколу, а в ідеалі — власну студію художніх фільмів. «У Європі будь–яке містечко з 80–ма тисячами населення ставить перед собою такі амбітні плани. А Харкову сам Бог велів», — упевнений режисер.

Нав’язливе відчуття нереальності подібних намірів спробував розвіяти сам автор ідеї. У проекті Володимира Фокіна згадана кіношкола існує як філія вищих режисерських курсів у Москві, де метр регулярно веде майстер–класи разом із колишньою киянкою, а тепер не менш відомим режисером Аллою Суриковою («Суєта суєт», «Будьте моїм чоловіком», «Людина з бульвару Капуцинів», «Московські канікули»). До слова, Сурикова теж приїздила на «Харківський бузок» як член журі й, здається, готова підтримати свого колегу в його ініціативі.

Свою ідею Володимир Фокін назвав «абсолютно назрілою проблемою». Факт незаперечний, оскільки лише на «Харківський бузок» свої роботи надіслали півсотні молодих режисерів–харків’ян, які через відсутність роботи вдома змушені шукати щастя деінде. Організувати кіношколу в Харкові не так уже й складно, вважає Фокін. «Ми поділимося програмами та майстрами, які готові приїжджати сюди і давати фундаментальну підготовку як другу вищу освіту талановитій молоді. Головне — аби цей проект знайшов підтримку в самому Харкові. Що ж стосується мене, то я готовий узятися за цю справу з усією силою свого ентузіазму», — заявив режисер.

Ідея створити в Харкові кінематографічну інфраструктуру виникла ще й із суто об’єктивних причин. Останнім часом у місті постійно хтось щось знімає: причому не аматорське, а професійне кіно. Як «УМ» уже повідомляла, зараз росіяни в Харкові створюють велику кіносагу про життя відомого фізика Лева Ландау. А минулого року знімали фільм «Сповідь диявола» з Арменом Джигарханяном у ролі головного лікаря психлікарні. Згадаємо також кінострічку «Коридори», в якій Емір Кустуриця приміряв образ радянського розвідника.

Минуле ще щедріше на приклади. Як відомо, перший український фільм на початку минулого століття зняв саме в Харкові режисер Дмитро Харитонов. Пізніше він переїхав до Москви і створив там одну з найприбутковіших кінофірм. У власних дебютних спробах він використовував своє харківське ноу–хау: знімав фільми, що називалися кінодекламаціями, оскільки їх озвучували закадровими голосами акторів.

За словами харківського історика кіно Володимира Миславського, спеціально до Харкова приїздив Андрій Тарковський, щоб зняти в місцевій психіатричній клініці сцену з підлітком і лікарем у культовому «Дзеркалі». «Петьку в космосі» Юнгвальд–Хількевич зафіксував на плівці у стінах Палацу піонерів ХТЗ. На Харківщині в далекому 1937–му працював навіть Сергій Ейзенштейн, створюючи картину про Павлика Морозова. Але та чомусь не сподобалася тодішнім партійним босам, і вони наказали її знищити. До архіву дивом потрапили лише невеликі фрагменти фільму.

До речі, епізоди одного з кращих своїх серіалів «П’ятий ангел» (16–серійна екранізація роману Едуарда Володарського «Мисливці за черепами») Володимир Фокін знімав у районі харківської Москалівки, де й нині живуть його родичі.

Чому Харків?

Інтерес кіномитців до міста найточніше пояснив російський режисер Андрій Петров, який «створював» у Харкові фільм «Самотня жінка бажає познайомитися». Він каже, що місцева інфраструктура дозволяє зняти тут все: і репаний «совок», і розкішний «закордон», і шматочки майбутнього, і фрагменти минулого. А інтер’єрні сцени у стилі «гламур» та «хай тек» і поготів.