Куємо здоров’я, не відходячи від каси

Лікарняне меню — щоб я так їв!

Порівняно з іншими населеними пунктами пролетарського регіону під назвою Донбас, у Сєверодонецьку легше приживаються різноманітні новації. Зокрема в галузі медицини. Якщо в півмільйонному Луганську понад два десятки медичних закладів зі статусом юридичної особи, то в Сєверодонецьку з його 120 тисячами де–юре працює всього одна лікарня. Скільки економії на самих бухгалтеріях!..

У лікарні запроваджені норми обліку та звітності, які дозволили суттєво зменшити обсяги загальноприйнятої писанини. Та коли ми почали розмову з головним лікарем Єгором Масловим, я і про це забув. Тому що він згадав про діючу в місті (вже понад сім років!) муніципальну лікарняну касу (МЛК).

— На обліку в нашій лікарняній касі понад 10 тисяч членів, — розповів «УМ» Єгор Маслов. — Мені, як голові правління МЛК, траплялися номери посвідчень за 11 тисяч. Для нашого міста це досить багато. Якщо не рахувати дітей та пенсіонерів, виходить, що членом лікарняної каси є практично кожна третя особа працездатного віку. Це свого роду соціальна гарантія отримання безоплатної (в лапках, звичайно) допомоги в медичних установах міста. Приходячи сюди, член каси має безплатні медикаменти, чисту постільну білизну, безплатне гідне триразове харчування — із м’ясом, рибою, овочами — так, як зазначено в нормативах... І це — за нинішніх цін на медичні послуги. Якщо, не дай Боже, на вас чекає тривала терапія чи хірургічна операція — це суттєва підмога.

— Скільки платить член лікарняної каси?

— Починали ми з п’яти гривень на місяць. Сьогодні внесок складає 15 гривень. Як на нинішні часи, це копійки, але завдяки потужності каси нам вистачає для допомоги всім. Якщо раніше ми не приймали пенсіонерів, то тепер сказали їм: «Ви можете до нас іти. У вас цілий букет захворювань і, звичайно, з 15 гривнями ви не можете претендувати на повний комплекс медикаментів. То переходьте на програму «Хронічного хворого». Це вже 40 гривень, але ви спитайте будь–яку бабусю, скільки вона на ліки витрачає. І вона скаже: «Мені вигідніше йти до муніципальної лікарняної каси».

Компенсація «в розумних межах»

Не те щоб я не довіряв головлікарю, але... Що стосується звичайної лікарняної практики в сучасній Україні, тут нікому нічого доводити не треба. Самому по лікарнях років із тридцять «валятися» якось не доводилось, а от родичів влаштовував. І перше прохання, яке завжди чув від лікаря (яке більше нагадує ультиматум): «Принесіть те, те й те. І ось це ще не забудьте...». Як воно відбувається в Сєверодонецьку — опитав тамтешніх друзів. Протиріч у показаннях не виявив. Усі сходяться в одному: допомогу отримували з перших же хвилин і в належних обсягах. А одна людина, яка працює менеджером на підприємстві з чималим колективом, додала красномовну деталь.

Коли касу тільки започатковували, керівництво від широти душі записало до неї всіх працівників і виплачувало за них внески. Аж ось гримнула криза — грошей на таку благодійність вирішили більше не витрачати. Але колектив — за винятком декількох осіб — перейшов у МЛК як індивідуальні члени. Так на їхньому місці вчинив би кожен. До речі...

— До вашої каси може записатися тільки сєверодонеч–
чанин?

— Не тільки. У нас є й постійне членство, й одноразове. Скажімо, місто Сєверодонецьк сьогодні є базовим із надання акушерсько–гінекологічної допомоги Новоайдарському району. Там не залишилося відповідних фахівців і жінки народжують у наших умовах. Питання вирішилося просто. Жінки вступають до муніципальної каси, роблять внесок залежно від складності пологів, що очікуються (кесарів розтин — більше, нормальні пологи — менше). Вона приїж­джає, показує книжечку МЛК: «Я у вас застрахована» — і ми приймаємо пологи. Це зручно, тому що в іншому випадку важко перерахувати з району гроші бюджетом.

— А постійним членом каси може бути, приміром, рубіжанин (місто Рубіжне практично межує з Сєверодонецьком — Ред.)?

— Будь ласка. Але у нас є й інше. Якщо член МЛК з якоїсь причини захворів у іншому місті, він приїжджає звідти з чеком — скільки витратив на лікування, — і ми компенсуємо всі витрати. Мало того, якщо ми не можемо самотужки впоратися з лікуванням, то відправляємо хворого до іншого міста: Києва, Харкова... Люди повертаються (знову ж таки, з чеками), пишуть заяви. І ми, звісно, в розумних межах, компенсуємо витрати. Чому я кажу «в розумних межах»? Тому що, ви знаєте, ціни там захмарні...

— Ваші припущення: чому лікарняні каси не набули поширення в Україні?

— В основному, через небажання цим займатися. Ви розумієте, це дуже складно — вийти до людей і сказати: «Дайте мені гроші зараз, а потім я на ці гроші надам вам допомогу». Ми вийшли з такою пропозицією, і нам повірили. Уже коли маєш 12 тисяч членів, працюєш сім років і не маєш проблем із виконанням зобов’язань, цей процес важко зупинити. До речі, аналітики стверджують: якщо число членів каси перевищує три тисячі — вона відбулася остаточно і буде розвиватися далі.

Усі лікарі зацікавлені, щоб пацієнти були в МЛК

Далі у нас із Єгором Олександровичем виникло невеличке непорозуміння.

— А чи є в каси небезпека прогоріти?

— Немає. Це не фінансовий проект. Не проект для заробляння грошей чи їхнього накопичення. Це страхові компанії мають за мету отримання зиску. А для МЛК головна умова — отримані гроші вкласти в цих же людей. Це — громадська організація, тут немає прибутку.

— То в чому сенс? У контролі та обліку, як казав один класик марксизму?

— Давайте по–іншому... Ви знаєте про те, що лікар, призначаючи терапію, каже хворому: «Вам потрібно те, й те, й те, але чи є у вас гроші на ці ліки?» А в пацієнта виникає думка: «Може, він на свою кишеню працює?» Та коли лікар знає, що перед ним член лікарняної каси, його вже гроші не хвилюють. У нього інші турботи — щоб його призначення відповідали стандарту лікування. Тому що здійснюється контроль — аби, не дай Боже, не призначали препарати, які в цьому випадку зайві, непотрібні. Адже тут є затверджений стандарт лікування. І все — у лікаря немає проблем із призначенням лікування. За рахунок каси всі медикаменти — ось вони, поруч. Сьогодні вже не я популяризую лікарняну касу — всі лікарі зацікавлені в тому, щоб пацієнти були членами МЛК. Усі медсестри в цьому зацікавлені. І прогоріти каса не може. Тому що не може витратити більше, ніж надходить грошей.

— Ну а якщо каса візьме кредит, а потім не зможе повернути?

— Я ніколи такого не підпишу. Це — принципово. Є бюджетні гроші, а є гроші, які краще, ніж «людські», не назвеш. Це гроші людей, які відклали їх собі на той випадок, якщо захворіють.

— А що ви думаєте з приводу страхової медицини? Піде? Не піде?

— Сама ідея гарна, але що може відбутися. Скажуть: «Давайте вас усіх застрахуємо». Давайте. Для цього спочатку потрібно завести особнячок у Києві, придбати «мерседес» для голови, обладнання, комп’ютери... Потім в обласних центрах має бути створено по офісу; «мерседес», може, занадто, а «тойоту» начальству треба? Треба. У містах та районах офіси мають бути? Мають. І вийде, що ваше медичне страхування в першу чергу стикнеться з нецільовим використанням коштів на розбудову всієї цієї піраміди. Ви за два роки приходите лікуватися, а вам кажуть: «Почекайте, грошей, власне, на лікування поки що не накопичилося. Платіть іще...» І тут ще багато таких питань.

Зрозуміло. Як і кожну добру справу, страхову медицину треба розбудовувати «знизу». Що доволі складно ще з однієї причини. Лікарняні каси — прямі конкуренти страховим компаніям. У Сєверодонецьку траплялося й так, що заходила якась СК: «Усе, на державному рівні визнано лікарняні каси незаконними; їх скоро ліквідують, тож переходьте до нас». Тут номер не пройшов: міська влада сама була одним з ініціаторів нових форм медичного обслуговування, тож скривдити власне дітище не дозволила. А як відбувається в інших містах — сказати складно. У будь–якому разі, на Луганщині небагато відомо прикладів успішної роботи МЛК. Окрім Сєверодонецька, Кремінський район (до речі — прилеглий) і... знову ж таки, Сєверодонецьк. Точніше, рік тому на відомому хімічному гіганті «Азот» вирішили створити власну лікарняну касу.

Про керуючу та спрямовуючу силу

Створювали МЛК у місті спершу самі медики, потім до них приєднався міськвиконком, інші підрозділи муніципальної влади. Тобто можна припустити, мав місце певний адміністративно–командний чинник. Але це можна тільки вітати: людина «з вулиці» просто нічого б не досягла. І, крім усього, виконком — це «дах». У хорошому розумінні цього терміну.

— У вас були проблеми з вищими медичними інстанціями під час упровадження новацій?

— Ні, ну чому? Ми давали інформацію про те, що йдемо на експеримент. Ми все це починали наказом Управління охорони здоров’я, а не підпільно. Управління охорони здоров’я є міською владою, і воно дало згоду. А взагалі — Закон про місцеве самоврядування дає можливість проводити реформу муніципальної системи охорони здоров’я. Громада має вирішувати, якою в неї має бути система. Хоче громада палац — нехай буде палац. Хоче лікарню відновлювального лікування... До речі, вона у нас скоро буде. Міністерство наполягає на відновлювальному лікуванні в рамках майбутньої реформи, а воно в нас уже практикується. Зараз змагаємося, щоб передали в систему охорони здоров’я профілакторій — зробимо з нього лікарню відновлювального лікування...