Живемо «всупереч», а не «завдяки»
Тема здоров’я столичного голови вже суттєво піднабридла. Депутат попередніх скликань Михайло Бродський безапеляційно стверджує, коментуючи недавні турне Черновецького до Ізраїлю, що той лікується у... домі скорботи (був такий делікатний евфемізм у ХІХ сторіччі). І що діагноз у Черновецького «тяжкий» — «якийсь там синдром...». Факт той, що цьогорічний медогляд Черновецький прогуляв. Тож Куликов має намір звернутися до міністра охорони здоров’я з проханням заповнити всі лакуни в медичній карті Черновецького.
— Пане Кириле, яких висновків дійшла парламентська комісія?
— Таких системних порушень законодавства, які встановила комісія, навіть у страшному сні не побачиш. Починаючи від закону про жорстоке поводження з тваринами і завершуючи Водним чи Земельним кодексом, Конституцією України, її міжнародними договорами тощо. Тобто порушено геть усе. З усіма сферами управління в місті ситуація катастрофічна. І те, що сьогодні в Києві відносно спокійно, це «всупереч», а не «завдяки». Так, у нас уже провалюються під асфальт автівки, протікають якісь труби, поширюються хвороби, але так чи інакше все тримається на плаву. Та в один момент усе це вибухне.
— Так що робити? Зокрема з Черновецьким.
— Леонід Черновецький є державним службовцем. Згідно з законом, медичний огляд для нього (зокрема й консультація психіатра) — обов’язкова процедура. Якщо медики підтвердять дієздатність, Черновецького слід притягати до кримінальної відповідальності. Особисто я переконаний у його дієздатності. Але багато киян мають сумніви щодо психічної адекватності Черновецького. У цьому випадку його, звісно, слід лікувати. Причому примусово.
— Кримінальну справу порушуватиме прокуратура? А матеріали, зібрані комісією, її в цьому «простимулюють»?
— Так, прокуратура. Але в законі «Про тимчасові слідчі комісії» сказано, що матеріали комісій не є підставою для початку слідства і для проведення суду. Наші висновки, за рішенням парламенту, будуть направлені Президенту, Кабміну та іншим органам влади. І прокуратурі в тому числі. Далі вже вона робитиме власні кроки.
Як Петя і Вася «бабло» скеровують
Якщо трохи відволіктися від колоритної особи Черновецького, то слід зазначити, що Верховна Рада непогано попрацювала на ниві змін до закону «Про столицю». БЮТівець Микола Трайдук, член профільного комітету з питань самоврядування, каже, що в Раді накопичилось шість законопроектів, які торкаються Києва. Це різні документи, кожен з яких у той чи інший спосіб намагається унеможливити наступного Черновецького. Базові зміни до існуючого законодавства полягають, передусім, у розділенні «сіамських близнюків» — мера і голови КМДА — на два окремі «організми». Із цим погоджується більшість парламентаріїв. Дехто (той–таки Трайдук, наш співрозмовник Куликов та «литвиновець» Володимир Синченко) вважає, що столичного голову слід обирати у два тури. Більш екзотичні пропозиції включають творення київського «уряду», а також столичної «агломерації», якою керувала б спеціальна «асамблея» — збори столичних депутатів та голів районних і міських рад Борисполя, Броварів, Вишгорода тощо.
— Пане Кириле, як не заблукати у стількох законодавчих соснах?
— На сьогодні у нас працює погоджувальна рада в рамках профільного комітету з питань самоврядування. Мета її роботи — звести всі проекти разом. З моєї точки зору, найбільш актуальним є розподіл виконавчої та законодавчої влади. Система противаг є необхідною, як і потреба уникнути суперконцентрації влади. Наприклад, на даний момент КМДА забрала у районних адміністрацій право узгоджувати перепланування квартир. Тому що «бабло» має йти в одні руки і не відхилятися від курсу. Треба дати більше влади місцевому самоврядуванню, щоб місцеві депутати несли більше відповідальності за свій виконком. І покінчити з практикою, коли Петя призначає Васю в районну адміністрацію тільки тому, що у Васі очі гарні...
— Так у нас і зараз на рівні Києва «виконком» від «парламенту» ніби відділений...
— Київраду мусить очолювати одна людина, виконавчий комітет Київради — інша. Треба, щоб голова останньої призначався за поданням Київради. Відповідно, й звітувати голова виконкому також буде Київраді. Так само й на районному рівні. Тут є нюанси, але моя позиція така: голова київського міського виконкому пропонує кандидатуру голови райвиконкому на затвердження районній раді, а та вже приймає рішення. За незадовільну роботу районна рада може відсторонити місцевого голову виконавчої влади.
— Колись Конституційний Суд створив прецедент, роз’яснивши, що одна і та сама персона може бути і головою КМДА, і мером Києва...
— Так. Але це стосувалось конкретної людини — Олександра Олександровича Омельченка. Це була персоніфікована справа, і висновки по ній не мали стосунку до всієї київської влади.
— Ви обстоюєте ідею виборів мера Києва у два тури. Гадаєте, якби такий закон було прийнято раніше, це врятувало б ситуацію з достроковими виборами рік тому?
— Так, я — за закон, який не дає претенденту підкупити частину виборців. Про необхідність його прийняття я свого часу особисто казав Президенту.
— А як щодо київського уряду? Може, нехай би були столичні «міні–міністри»? Додаткова противага культу особи...
— Ну, це ідея «а–ля Москва». А Леонід Данилович колись недарма писав: «Україна — не Росія». Відповідно, Київ — не Москва. Ідея цікава, але утилітарність її незначна.
Буква закону: сумніви і перспективи
Поки законотворці виконують свої безпосередні функції, прем’єр Юлія Тимошенко вимовляє ключові слова — «строкові вибори мера». А контекст такий: главу уряду запитали про перспективи затіяного у Шевченківському районі Києва референдуму щодо недовіри Леоніду Черновецькому. У референдум загальноміського рівня (бо тільки такий і має значення, все решта — репетиції) Тимошенко не вірить, бо дозвіл на проведення подібної акції дає сам мер. Рік тому Київ мав нагоду переобрати мера, але кияни не скористалися такою можливістю, підкреслює Прем’єр. «Тепер, я вважаю, будуть строкові вибори мера, на яких кияни знову зможуть визначитися», — говорить вона.
Головний же месидж від Юлії Володимирівни полягає в тому, що боротьба з Леонідом Черновецьким втрачає для неї першочергову актуальність. Це, безумовно, позначиться і на позиції фракції БЮТ (другої за чисельністю у парламенті), коли справа дійде до підтримання того чи іншого законопроекту щодо облаштування столичної влади. Варіантів поведінки «білосердечних» може бути декілька — від «ігнору» нових законодавчих ініціатив до їх блокування. Залежно від того, якими насправді є інтереси Тимошенко на столичному полі та про що вона домовиться (або не домовиться) з Черновецьким. Щоправда, справедливості заради слід відзначити, що над свіжими варіантами закону «Про столицю» працюють представники всіх без винятку фракцій: і БЮТівці, і «регіонали», і «Наша Україна», і Блок Литвина, і комуністи. Така одностайність у боротьбі з київською «катастрофою» номер один, звичайно, не може не тішити.
ЕКСПЕРТИЗА
«Кияни можуть захищатися від цін через суди»
Юрист оцінює тарифну політику столиці
«Україна молода» попросила правників «розкласти по полицях», у чому ж конкретно полягають порушення законодавства, до яких вдається нині діюча міська влада. За приклад ми взяли ситуацію з накручуванням цін на житлово–комунальні послуги (одну з найбільш болючих проблем, як на наш погляд). Як зазначив юрист Ярослав Циганин, установлення тарифно–цінової політики на житлово–комунальні послуги в країні відбувається так. Відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України, цінову політику забезпечує Кабмін. Його роль у цьому процесі закріплена і статтею 4 Закону «Про ціни і ціноутворення». Щоправда, тут слід чітко усвідомити, що уряд визначає повноваження органів державного управління, тоді як реальні тарифи для населення формуються на місцях. (Зате Кабмін має право контролю за тим, як ці самі «місця» розпоряджаються цінами). І є ще один надзвичайно суттєвий момент. Згідно з законом «Про житлово–комунальні послуги», встановлення тарифів у сфері ЖКГ віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування, а не до державних адміністрацій.
Ідеться, таким чином, про те, що кожний виток цін має отримувати добро у стінах Київради. А не ставати прикрою реальністю тільки через те, що так захотіла ліва нога Черновецького. «Діючим законодавством у сфері надання житлово–комунальних послуг чітко розділені межі повноважень владних суб’єктів: органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування, тому саме Київська міська рада має виняткове право затверджувати нові тарифи. Ми вже не говоримо про те, що документи такого рівня підписує винятково мер Києва, а не заступник голови КМДА Голубченко чи керівник апарату КМДА Стичинський», — зазначає Циганин. До того ж, додає він, Київрада мусить не тільки прийняти нові тарифи, а ще й затвердити їх «у розмірі економічно обґрунтованих витрат на їхнє виробництво». Тобто пояснити народу, з якої «стелі» взята та чи інша цифра.
Якщо ж неподобство з порушенням повноважень органами влади все–таки має місце (а у Києві тільки так і відбувається), громадяни мають повне право протистояти «нашестю» тарифів. Існує декілька способів, перераховує Циганин. По–перше, пікетування мерії (що, однак, малоефективно). По–друге, звернення до прокуратури (що також малоефективно, бо, як показує практика, приписи прокуратури не завжди виконуються). По–третє (і це найдієвіший варіант), звернення споживачів до суду, щоб оскаржити розпорядження КМДА. Тут, принаймні, є простір для маневру, бо якщо суд визнає тарифи недійсними, особа, що їх сплатила, може поборотися ще й за повернення своїх коштів. Головне — це грамотно взятися за справу і звертатися до районного суду — або ж за місцем проживання позивача, або ж за місцем знаходження відповідача. Відповідно до вимог статей 1212—1214 Цивільного кодексу України, громадяни, яких змусили платити більше, можуть навіть розраховувати на додаткову компенсацію, говорить юрист.
