На перевалі можна відпочити. І поносити свого «коня». (Івана ЛЮБИША–КІРДЕЯ.)
«Я багато мандрував Карпатами на велосипеді. Це чудове місце для відпочинку! Гори давно треба було облаштувати велосипедною інфраструктурою. Я щасливий займатися цією справою», — розповідає кореспонденту «УМ» Віктор Загреба, менеджер і натхненник «Велокраїни».
Віктор — велосипедист із багаторічним стажем, активіст низки «двоколісних» рухів. Коли він почув від друзів–велосипедистів відгуки про відпочинок у горах Австрії, побачив фотографії, то вирішив, що таку саму мережу треба зробити в українських Карпатах: прокласти велосипедні маршрути, облаштувати під «байкерів» готелі та заклади відпочинку, встановити велосипедні стійки тощо.
«Якраз у цей час я довідався, що Євросоюз проводить конкурс проектів. Визріла ідея подати проект про облаштування велосипедних маршрутів у Карпатах, — розповідає історію «Велокраїни» Віктор. — Я знайшов однодумців, ми все продумали, спланували і подали заявку на конкурс». Віктор зізнається, що перемога «Велокраїни» була прогнозованою. «Ми знали, що цей проект — гарний. Крім того, ми отримували натяки від обізнаних людей, що в нас достатньо балів. Усе сталося, як ми й планували», — усміхається менеджер проекту.
«Велокраїна» виграла грант, Євросоюз узяв на себе майже всі витрати цієї ініціативи. Офіційно проект утілюється за підтримки Комісії ЄС у рамках програми сусідства Румунія—Україна.
Піонером проекту став Яремчанський район Івано–Франківської області. Тут розроблено 18 маршрутів. Вони охопили низку визначних місць краю: церкви, музеї, водоспади, вольєри з дикими тваринами, мальовничі ліси і, звісно, самі гори.
Спочатку волонтери «Велокраїни» розвідали стежки і завдяки точним навігаційним пристроям зафіксували координати руху. Потім ці маршрути відзначили на мапі. Карти було надруковано чималим тиражем — 10 тисяч примірників. У цій справі «Велокраїну» фінансово підтримала Івано–Франківська облдержадміністрація, виділивши 30 тисяч гривень. Віктор Загреба каже, що влада чудово ставиться до проекту — як на обласному, так і на районному рівнях. Чиновники розуміють, що розбудова мережі для велосипедистів — це вагомий фактор для розвитку краю та залучення туристів.
Маршрути сподобаються не тільки новачкам, а й шукачам гострих вражень. Любителі легкої їзди можуть проїхатись асфальтованою дорогою з невеликими перепадами висот, а «екстремали» матимуть змогу вибрати маршрут із тривалими підйомами (зате якими краєвидами!) та стрімкими спусками. Якщо вірити розробникам маршруту, то на окремих ділянках велосипед розганяється до 60 кілометрів за годину!
«Ми спеціально розробляли маршрути різної складності, — каже PR–менеджер «Велокраїни» Володимир Закалюжний. — Наприклад, найскладніший і найбільш високогірний маршрут — «Кульний», на гору Кукул. Це екстремальний маршрут зі стрімким спуском. Є й простіші: наприклад, довкола Яремчі — до водоспадів, до музею Шептицького. Це для людей, які вперше катаються у горах на велосипеді. А наступного разу вони зможуть обрати складніший маршрут».
Проект охопить майже всі Карпати. Він втілюватиметься навколо Верховини, Коломиї, Косова, закарпатського Рахова і буковинської Вижниці. Упродовж двох років, на які розраховано проект, планується прокласти близько вісімдесяти велошляхів. Володимир Закалюжний каже: коли проект пошириться на всі Карпати, туристи матимуть змогу комбінувати маршрути: помандрувати одним, потім переїхати на інший. «Турист зможе укласти свій маршрут, не обов’язково «велокраїнський». Наша мета — облаштувати інфраструктуру і дати імпульс — не тільки Карпатам, а всій Україні», — каже Закалюжний.
Аби турист не заблукав на маршрутах, по дорозі треба намалювати вказівники, поставити інформаційні щити тощо. Після того, коли маршрут позначено, можна сказати, що він втілений. Маркування маршрутів розпочалося на першотравневі свята. Шляхи позначалися красномовними знаками: на білому тлі — кольоровий велосипедист. Кожен маршрут маркувався іншою фарбою, аби не заплутати «байкера».
Під час першого приїзду волонтерів у Яремче було позначено сім маршрутів. «Велокраїні» допомагали навіть двійко туристів із Білорусі — вони приєдналися до групи волонтерів, відпочиваючи в карпатському містечку.
Нині райцентр на Івано–Франківщині може похвалитися не тільки маршрутами, а й іншими зручностями для велосипедистів: по всьому місту та навколишніх селах встановлено сучасні велостійки для паркування роверів (загалом — 350). Вони стали втіхою не тільки для «байкерів», а й для звичайних гуцулів, які послуговуються для пересування велосипедами. На туристичних маршрутах у Яремче, Ворохті, Микуличині та Татарові — п’ять альтанок, де велосипедисти можуть відпочити і, наприклад, перечекати дощ. Цими спорудами вже користуються і звичайні туристи. Хлопці пишаються роботою: за їхніми словами, Яремче — перше місто України, рясно забезпечене велосипедними стоянками.
У планах «Велокраїни» — облаштувати щонайменше десятки готелів та садиб для потреб велосипедистів. У цих закладах слід відвести приміщення для збереження роверів, забезпечити обладнанням для ремонту та мийки «байків». Також «Велокраїна» має намір посприяти карпатським бізнесменам у розвитку прокатної мережі велосипедів.
«Яремче — пілотний проект, — каже Віктор Загреба. — В інших містах, де ми плануємо продовжити проект, уже чули про нас. Ми проводимо семінари, зустрічаємося з представниками влади та бізнесу — і всі розуміють, що це корисна справа. Більшість людей радіє, що їхні райони теж зараховані до проекту, і декларує готовність сприяти цьому».
Хлопці з «Велокраїни» активно розвивають проект і чудово демонструють те, який внесок кожна людина може зробити для поліпшення своєї держави, не сподіваючись на політиків чи зовнішні сили, лише на власні руки. Якщо є ідея та бажання — то будуть і зміни.
Віктор Загреба зізнається, що мета проекту — популяризувати велосипед в Україні. «У нас трохи упереджено ставляться до велосипеда. Він сприймається як щось дешеве, на чому їздять у селі. Наш проект — це великий крок у «велосипедизацію» України. Йдеться не тільки про вид туризму, а й використання велосипеда як міського транспорту», — зазначає Віктор.
На перший погляд, маркування маршрутів — проста справа. Здавалося б, узяв трафарет, фарбу та пензик — і готовий до роботи. Насправді знакування вимагає певних навичок, а в Івано–Франківській області діє спеціально затверджена інструкція про позначення маршрутів. Тому волонтерам, які приїхали на маркування перших велошляхів, провели інструктаж. «Те, що я вам щойно розповів, — це одне. Але в польових умовах ви побачите, що все не так просто, і спочатку у вас щоразу виникатимуть питання», — попередив нас Григорій Мельник, заступник начальника управління туризму Івано–Франківської облдержадміністрації.
Перший знак було поставлено на обійсті однієї родини неподалік автостанції у Яремче. Господарі люб’язно погодилися, аби волонтери зайшли на подвір’я і намалювали знак. Спочатку ми відбивали на поверхні білий квадрат, а вже наступного дня, коли фарба висохла, трафаретом позначали зображення велосипедистів.
Знаки слід малювати на висоті двох метрів — велосипедист їде у сідлі, тому маркери мають позначатися досить високо. Їх доцільно відбивати на помітних об’єктах — деревах, стовпах, будівлях. Якщо таких місць нема, то слід укопати стовп або поставити знак.
Система така: перед кожним поворотом ставиться вказівний знак, зі стрілочкою. За поворотом слід ставити підтверджувальний знак — аби турист упевнився, що їде добрим шляхом. Ці квадратні маркери ставлять і на прямій дорозі, аби підтвердити, що напрямок руху є правильним.
Люди добре реагували на нашу роботу. Коли зачищали кору на деревах, то нас, бува, питали, чому ми пошкоджуємо дерево. Але після розповіді про «Велокраїну» реагували вже схвально і питали, коли маршрути будуть готові. Один вуйко, пустивши маркувальників на своє подвір’я, потім обурювався: «Хлопці, ви обіцяли мені намалювати велосипедиста, а лишили білий квадрат», — тобто для багатьох ці знаки відіграють навіть естетичну функцію.
У дипломі про вищу освіту 40-річного Валерія Бондаренка написано: лікар ветеринарної медицини. Та з ветеринарією в нього якось не склалося. Аби заробити на життя, почав, як і багато хто, займатися торгівлею. Жив у Харкові, а 14 років тому перебрався до Полтави. Разом із дружиною Владою почав багато мандрувати світом. >>
Бій оголошено. Воїни у важких обладунках роблять перші кроки назустріч і здаються неповороткими. Та раптом усе прискорюється — і загін із протилежного боку ристалища за кілька секунд опиняється поруч. З жорстким бряцанням мечі опускаються на щити. Вже падають на землю бійці, зовсім не жартома повалені супротивниками. >>
Щоб помилуватися краєвидами Львова згори, достатньо піднятися на Високий замок чи міську Ратушу. Проте лише цими загальновідомими оглядовими майданчиками місто Лева аж ніяк не обмежується. Старовинне місто з костелами та церквами має свої таємниці усюди, зокрема й на дахах. >>
Саме зі столиці Галичини вісім років тому почалася мода на карети і «європейські» упряжі (екіпажі, запряжені двома або чотирма кіньми). Коні львівського каретного двору і в кіно знімаються, і туристів катають, і навіть беруть участь у рицарських боях. >>
Від серйозного коломийця Миколи Савчука до смішного — один крок. Нежурливої слави він зажив собі «золотими» коломийками, перелицьованими на новий діалектний лад, тонким гумором і влучною сатирою. Хоча чоловік він, як не крути, здебільшого солідний (приміром, очолює видавничо–редакційний комітет «Енциклопедії Коломийщини» — багатотомного академічного видання). Та його нестримний потяг до сміху час від часу дає про себе знати. Часто — оригінальними проектами, які стають гордістю коломийців та принадою для туристів. Один з останніх — приватна «Весела оселя», яка прихистила постійно діючий музей сміху, відеотеку з кінокомедіями, бібліотеку книжок, альбомів карикатур та українських гумористично–сатиричних часописів від середини ХІХ століття і дотепер. >>
Старі машини харківського клубу «Самохід» «знімалися» у серіалі «Ліквідація» та ще в сімох картинах. Вони незмінно беруть участь у парадах 9 Травня і з’являються скрізь, де є потреба продемонструвати техніку минулого століття. У кожного з цих раритетів — своя історія, нерідко пов’язана зі знаковими подіями або іменами відомих людей. На цих автівках, мотоциклах, броньовиках ніби закарбувалася мить, яка більше ніколи не повториться, але має у часі свого живого свідка. Їх у світі лишилися одиниці, тому всі поспішають побачити те, чого завтра може й не бути. >>
