Музейна проблематика не надто популярна серед більшості вітчизняних ЗМІ. Поодинокі публікації про достоту фізичне виживання музеїв зі столиці України розчиняються, мов крапля в морі. Зате обсмоктування зіркових скандалів ідуть, як вода в суху землю, плекаючи «піпл», чиєю національною ідеєю цілком може бути й сало, — чого там!

Книжки не належать нікому. Це птахи вільного польоту, яким місце не на одній полиці якогось затятого книгоманьяка, а свій шлях у світовій бібліотеці. Прочитав — віддай іншому. Саме так звучить основний принцип книжкового руху буккросинг (з англійської book — «книжка», crossing — «переїзд», «перехрестя»). В Україні зі «звільненням» книжок справи кепські, однак деякі ініціативи її покращують. У київській книгарні «Є» вже рік існує поличка для буккросингу української літератури. Нещодавно там виділили цілу «іноземну» шафу. Першими кросерами стали представники іноземних культурних центрів, посольств, відомі українські письменники та затяті читачі.

Ще у вересні минулого року Фонд сучасного мистецтва «Ейдос» оголосив міжнародний конкурс кураторських проектів «Мистецтво a priori: актуальні історії». Метою проекту було поєднати класичне мистецтво з актуальним, оживити музеї та налагодити діалог сучасних кураторів із традиційними шедеврами колекцій національних художніх музеїв. Із 55 заявок з усієї України, Білорусі, Естонії, Молдови, Польщі та Росії міжнародне журі на чолі з Ярою Бубновою обрало шість найкращих для реалізації. Фішка конкурсу в тому, що проекти втілюватимуться в різних містах України впродовж півроку. «Мистецтво a priori» стартує вже сьогодні в Одесі, а далі — Харків, Полтава, Севастополь, Львів, Вишневець на Тернопільщині й Київ, де все закінчиться семигодинним перформансом у Національному художньому музеї.

Під час відкриття «Євробачення–2009» у Москві пройшов гей–парад за права сексменшин. Київські геї також час від часу скаржаться, що через особисте життя їх звільняють із роботи і принижують у правах. І я б повірила в дискримінацію сексменшин, якби особисто не була знайома з витонченими, успішними, з хорошими заробітними платами, впевненими в собі, а інколи аж занадто самозакоханими красенями–геями. Якої політкоректності вони від нас вимагають? Може, їм просто варто піти на фільм Гаса Ван Сента «Мілк» і заспокоїтися, що сьогодні у світі з геями не все так погано.

Коли на стіл, поблискуючи повноколірним глянцем, лягли перші дві солідно видані — переважно коштом самого автора — книги, 80річний професор Володимир Грабовецький узявся писати листа до Президента Віктора Ющенка. Відомий історик, учень Івана Крип’якевича, хоче переконати главу держави в тому, що вже тепер, не марнуючи дорогоцінного часу, варто починати продуману підготовку до святкування ювілеїв Шашкевича і Шевченка (галицький просвітитель, лідер «Руської трійці» народився 6 листопада 1811 року, а Тарас Григорович, як більш відомо, — 9 березня 1814 року).
«Я глибоко переконаний, — каже Володимир Васильович, — що 9 березня може стати найповажнішим з­поміж наших національних свят. Аби не множити їхній перелік, ним можна було би замінити якусь іншу офіційну «неробочу» дату — байдужу і серцю, і розуму наших співвітчизників. Це дало б імпульс для серйознішого вивчення, вшанування і захисту Шевченка. Ви ж бачите, до чого ми вже дожилися: той лисий чорт із Києва такі пасквілі понаписував на Тараса, що навіть мене, людину поважного віку, гнів бере. Важко уявити, який би ще народ проковтнув таку ганьбу, а українцям — байдуже».

Без сумніву, другий півфінал «Євробачення–2009» виявився на порядок вищим за перший. Серед учасників — майже всі фаворити: Олександр Рибак із Норвегії, представники Азербайджану Айсель і Араш, грек Сакіс Рувас і, звісно ж, українка Світлана Лобода. Її номер був найдрайвовішим і найскладнішим, хоча не таким шаленим як під час національного відбору в Палаці «Україна». Свєта так захопилася екзотичністю декорацій, що в Москві знехтувала вокалом і з головою занурилася у циркове шоу.
Про шоу не забули і цьогорічні господарі пісенного конкурсу: церемонія відкриття другого півфіналу підтвердила слова представника Сербії Марко Кона про «большой Москва». В одному номері росіяни поєднали всі стереотипи про себе. Якщо у вівторок на головну сцену в «Олімпійському» вигнали суворовців із барабанами, танки, «Тату» і військовий оркестр, то в четвер своїм імперським комплексом росіяни вирішили «добити» Європу остаточно. У центрі уваги — матрьошка, навколо якої кружляють балалайки, баяни, хороводи та ще й спортсмени в «ушанках» на додачу. Дивно, що на закінчення шоу білі і чорні ведмеді вийшли без горілки, щоб випити «за искусство», як у фільмі «Особливості національного полювання». Так що Москві за це «мінус», адже без «водки» бажаного апофеозу досягти не вдалося. Але є шанс виправитися сьогодні у фіналі.