Кожна дитина має право на сім’ю. А кожна родина — право на виховання дитини. Та не завжди прописні істини, зафіксовані в кодексах й унормовані в законах, гарантують щасливе дитинство і батьківство. На жаль, дедалі частіше стаємо свідками дисонансу інтересів тих, хто хоче, але не має змоги мати дитину, і тих батьків, які народжують, але не можуть дати ради своїм малюкам. «Ніхто не замінить дитині біологічну матір, — переконана Людмила Волинець, директор Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту. — Хоч як прикро констатувати, та в Україні зростає кількість дітей, позбавлених батьківського піклування. І фінансова криза — остання крапля, яка спричинила це. Бо насправді класичні кризові сім’ї були в нас і раніше. Нині в Україні, як свідчить статистика, 65 тисяч сімей переживають певну кризу. У цих сім’ях виховується 130 тисяч дітей».
Та ж сама статистика стверджує, що на початок 2009 року 129 238 дітей у 64 850 сім’ях проживали в складних життєвих обставинах. І хоча у порівнянні з минулими роками їх стало менше, однак, констатує Людмила Волинець, тенденція залишається тривожною. Найчастіше — через неспроможність батьків повноцінно виховувати своїх дітей, нерозуміння потреб та поведінки дитини, відсутність підтримки з боку родичів, алкогольну та наркотичну залежності. А ще дуже часто батьки, які самі зростали в атмосфері жорстокості та насилля, сприймають таку норму поведінки, як звичне явище. Звісно, вони не бажають зла своїм дітям, але часто не усвідомлюють потреб дитини та не мають необхідних батьківських навичок. «Усі ми, хто зростав у повноцінних сім’ях, знаємо, як багато людина бере в родині. Жодна інша інституція — дитсадок, школа чи інститут — не дають нам стільки життєвої мудрості й необхідних навичок, не навчають бути щасливими», — каже директор Держдепартаменту.
Водночас, наголошує Наталя Лук’янова, директор Державної служби для сім’ї, дітей і молоді Мінмолодьспорту, в Україні помітно поліпшилася робота соціальних служб. Громади сьогодні усвідомлюють, що, забравши дитину в сім’ї, держава зобов’язана забезпечити її новою родиною, а не помістити в спецзаклад. Тому з родинами, де є проблеми, соціальні працівники, психологи ведуть роботу, а не просто вилучають дитину з родини. Майже 7400 дітей нині виховують у дитячих будинках сімейного типу. І процес створення цих сімей — не стільки результат удосконалення нормативної бази, як відгук громадськості. Серед позитивних тенденцій — зростання кількості усиновлень. Якщо торік українці всиновили 1400 малюків, то цього року, прогнозує пані Людмила, знайдуть собі батьків до 2500 сиріт, бо співвітчизники активніше беруть у родини сиріт, старших шести років, а також дітей з однієї сім’ї. Торік 300 сімей усиновили більш як одну дитину — як правило, біологічних братиків і сестричок.
А також у 2008–му, порівняно з минулим роком, зменшилося на 506 випадків відмов від немовлят.