Пам’ятний знак на місці бою загону УПА. Біля нього сфотографувались керівники РДА, громадських організацій, селяни та студенти Білокриницького лісоколеджу.
Щороку відзначення Дня Перемоги в районі розпочинається з покладання квітів до пам’ятного знака на місці бою загону УПА з куреня «Хрона» (Миколи Медвецького) з німецькими карателями 9 травня 1943 року. Вони напали на штаб куреня, розташованого в лісі, поблизу с. Стіжок. Не заставши там нікого, німці сплюндрували село та спалили у клуні живцем понад 50 людей, яких упіймали. Зерно та худобу забрали.
Їхали переможці у супроводі бронемашин, а тому були впевнені у своїй безпеці. Та на них чекала добре організована засідка в лісі обабіч дороги між селами Стіжок та Лішня. Коли автоколона ввійша в суцільно прострілювану зону, повстанці відкрили вогонь. Врятувалося декілька бронемашин, які панічно втекли в бік Кременця. Зерно й худобу повстанці повернули господарям.
У с. Білокриниця, де стояли карателі, з’явилося понад 100 свіжих могил із березовими хрестами та німецькими касками. В бою було поранено лише двох повстанців. Так курінь УПА захищав українців від коричневих зайд. Таких боїв, менших чи більших, відбувалося тисячами по всій Волині. (Це на замітку українофобу–комуністу Симоненку, який, як папуга, повторює: «Назовітє мнє хоть одін бой ОУН–УПА протів фашістов», і всім тим, хто ще вірить, що ОУН і УПА — «пособнікі фашістов»).
УПА — це і був сам народ, який боровся за свободу проти коричневих та червоних «визволителів», які залишили в червні 1941 року свої криваві сліди в десятках тюрем і катівень України. Боровся без усілякої допомоги ззовні, назбируючи і відвойовуючи зброю від поневолювачів. Боровся більше десяти років так, що викликав захоплення в генерала Де Голля.
У березні 1944 року на цій території відбувся один із боїв Радянської армії з фашистами. Командування залишило на полі бою більш як 200 убитих червоноармійців, частина з яких навіть не була одягнена у військову форму. Селяни по–християнськи поховали їх на цвинтарі с. Лішня. Імена відомі тільки 37. Це були житомиряни та вінничани. Решту, очевидно, зарахували до «безвісти зниклих». На великій плиті пам’ятного знака викарбувані слова про вшанування пам’яті героїв УПА, загиблих червоноармійців та більш як 80 односельців, які загинули у вирі війни та від рук карателів НКВС. А в селі 70 дворів...
На одній із меморіальних плит кургану викарбувані слова Лесі Українки: «Хто визволить кого — в неволю візьме, хто визволиться сам — вільним буде».
Пам’ятаймо про неймовірно високу ціну нашої надто тривалої боротьби за честь і свободу. Хтось із філософів сказав, що народ, який не має честі, не матиме й хліба.
Тож не міняймо нашої національної гідності більше ні на що й ніколи.
Бережімо в серці й пам’яті слова великого нашого Пророка Тараса Шевченка: «Де немає воленьки святої, там добра не жди ніколи».
Тому кременчани так щиро шанують пам’ять про тих, хто боровся і вмирав за «рідний край, за вкраїнський звичай».
Бо мають честь.
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
