Виростив? Передай сусіду

Якщо не може держава, то хоч іноземні благодійники піклуються сьогодні про наших селян. Власне не сьогодні, а вже кілька років поспіль благодійна фундація «Хайфер» спрямовує свою діяльність на підтримку сільського приватного господарства. Недавно відбулося чергове урочисте дійство в селі Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області. Це та ще кілька сіл американські благодійники обрали невипадково. По–перше, саме тут під час минулорічної липневої повені значно постраждали сільськогосподарські угіддя. А ще американці переконалися, що селяни саме цих районів дуже відповідально та з вдячністю поставились до пропозиції міжнародної благодійної фундації щодо відновлення в сільських родинах тваринництва.

Допомога наша — корови ваші

Регіональний проект впроваджується у трьох областях Західної України, які постраждали від повені. У Чернівецькій області проект охопив Сторожинецький район. Загальний бюджет програми становить 500 тисяч доларів, з яких на Сторожинецький виділять 252 тисячі. У селах Стара Жадова, Панка та Давидівка планується допомога у відновленні індивідуальних господарств 120 селянських родин. У квітні президент Міжнародної благодійної фундації «Хайфер прожект інтернешенл» Віктор Терес вручив селянам 30 голів нетелей української червоно–рябої молочної породи, 300 голів птиці, близько семи тонн комбікорму для утримання великої рогатої худоби, насіння багаторічних трав та півтори тонни мінеральних добрив. Ті, хто погодився брати участь у програмі, залишилися дуже задоволені. Майбутні господарі розглядали корівок і вже навіть вибирали собі до вподоби, але спершу мали пройти процедуру жеребкування. І лише після розіграшу кожен зміг підійти до своєї «латкатої», щоб почепити їй на шию святковий вінок.

Корови, яких, до речі, закупили в Мамаївцях Чернівецької області, чекали на нових хазяїв, хоча це було досить нелегко, адже кожна з них має народити телятко буквально днями. Це одна з умов проекту. Родина бере подаровану корову, а згодом вирощує телятко і дарує наступній родині.

Таким чином планується розвивати село. Адже навіть самі чиновники зізнаються: такі благочинні дії держава собі не може дозволити з тих чи інших причин. Заступник голови Чернівецької облдержадміністрації Віталій Усик погоджується: «На жаль, усі державні програми працюють сьогодні на юридичні структури — на товариства, підприємства. І майже немає жодної програми, яка працювала б на селянина».

Сторожинецька районна державна адміністрація також долучилась до проекту і виділила на його підтримку 90 тисяч гривень. Крім подарунків із подальшим передаровуванням нащадкам, проект передбачає і серію навчань із тваринництва, рослинництва, агроекології, розвитку громади, наданні допомоги в налагодженні належного ветеринарного догляду та залучення кваліфікованих консультантів із необхідних галузей сільського господарства.

Вартість однієї корови становить дві тисячі доларів США. Кожна сім’я, яка отримала подарунок, із нетерпінням хотіла вже привести свою Зірочку, Писанку, Калину та Ружену додому, аби почати за нею доглядати.

Від хати до хати

Ганна Стасюк завжди тримала худобу, але згодом розпродала і влаштувалась на роботу. Тепер про це шкодує і тому дуже раділа, що в неї знову є улюблена тварина. Жінка має дев’ятеро дітей — сім дочок і двох синів, але всі вони живуть у місті й до мами в село навідуються лише на вихідні. Тому молочко і сир буде для кого готувати. Пані Ганна худобу тримала 30 років і тепер вважає, що в селі інакше й бути не може. Подумує навіть купити ще одну.

А поки старожадовці розбирали корів, мешканці села Панка — качат–бройлерів. Їх подарували по 15 штук тридцяти сім’ям.

Тим часом цього ж дня в селищі Красноїльськ у рамках іншого проекту фундації, який працює на теренах Сторожинеччини з 2007 року, — «Допомога сільським родинам Буковини у розвитку особистих селянських господарств», відбулася передача 50 ярок п’ятьом родинам Красноїльська. Пода­ровані ярки є приплодом подарованих у 2008 році десяти овець гірсько–карпатської породи п’ятьом родинам цього селища. Від початку діяльності проекту українці отримали від фундації 20 нетелів Української червоно–рябої молочної породи та 10 нетелів Симентальської породи, 11 коней Гуцульської породи, 50 овець Української гірсько–карпатської породи та 3,5 тонни насіння картоплі. Сьогодні, до речі, утримання в таких гірських районах овець приносить прибуток лише завдяки виготовленню бринзи. Овеча вовна вже давно не користується попитом, оскільки не працюють підприємства з виготовлення вовняних ниток (таке в колишньому Радянському Союзі було лише в Черкасах. — Авт.). Тому цю галузь загублено. А кофтинки плетемо з імпортної сировини, практично стопроцентно штучної. Відродити текстильну галузь у нашій державі могли б буковинські вівці — красиві, доглянуті й вгодовані. Але кому це, власне, потрібно? Хіба що американцям...