«А яка у вас була улюблена дитяча книжка?» — це запитання від серйозного чоловіка чиновничого типу застало мене зненацька. Серйозна прес–конференція, на сцені виступає його керівник, а він думає про свої перші казки і цікавиться моїми. Ось тоді і закрутилося у голові: але ж перша дитяча книжка не менш серйозна справа, ніж теперішня доросла робота! Отже, на яких книжках росли відомі публічні українці? «УМ» опитала деяких відвідувачів львівського «Форуму видавців — дітям».
— Ваша улюблена дитяча книжка?
— У дитинстві я дуже любив читати, і перша книжка, яку я сам прочитав у своєму житті, була «Пригоди барона Мюнхаузена» Еріха Распе. Це було старе видання, якому зараз уже мабуть сто років. Потім я любив читати «Лиса Микиту» Франка, оскільки тато мені його завжди читав. Згодом я прочитав серію його казок та інші книжки й так полюбив Франка. А коли став старшим, то читав пригодницьку літературу. У мене була серія «Бібліотека пригодницької літератури»: там я прочитав Стівенсона, Майна Ріда, Кіплінга тощо.
— Перша книжка вам запам’яталася через текст чи ілюстрації?
— І перше, і друге. Скажімо, «Лис Микита» мав чудові малюнки, гарний шрифт — якраз те, що підходить для дітей. Звісно, що в певному віці, коли тобі років шість–сім, малюнки починають вже менше цікавити, більше — зміст. А коли тобі п’ять років, гарні малюнки — дуже важливо.
— Ви пропагуєте читання у різноманітних акціях. А вас хто привчив до читання?
— Моя бабуся була вчителькою молодших класів. Та й батьки мої з дитинства вчили мене читати. Першу свою книжку — «Пригоди Барона Мюнхаузена» — я прочитав у п’ять років.
— Зараз є багато гарних дитячих книжок. Чи ви вже зібрали бібліотеку для майбутніх дітей?
— Ще ні. Зберу. Думаю, що треба поміняти місцями процеси, і все буде нормально (усміхається).
— У тебе була улюблена дитяча книжка?
— Так, це «Попелюшка» і ще була така книжка «100 казок», я її сама купила, не знаю чому, але у нас вона тоді була дуже модна. Така синього кольору, і ми у четвертому класі просто змагалися, хто швидше прочитає оті всі сто казок.
— Чому книга запам’ятовується і стає улюбленою? Це був текст, образ книги чи малюнки?
— Напевно, текст. Мені важливо, що в цій книжці. Хоча, звичайно, важливо й те, на якому папері надрукована книжка. Наприклад, я дуже люблю старі книжки. У мого покійного дідуся була велика бібліотека, багато енциклопедій: у Бурштині було модно робити свою бібліотеку, свою колекцію. А у моєї бабусі в селі взагалі були книжки ХІХ ст.
— Хто сформував ваше бажання читати?
— Думаю, що це сталося в школі. Тому що з першого класу нас зі старшою сестрою батьки (тато — механік, мама — медсестра) виховували самостійними дівчатами. От як зараз модно, хто перший на якомусь інтернет–сайті зареєструвався, тоді була мода, хто перший і що прочитав. Це була середина 1990–х. А у старших класах у мене викладала українську літературу вчителька, яка жила з нами на одному поверсі. Тому про всі мої недопрацювання з цього предмета батьки дізнавалися дуже швидко.
— Ви можете пригадати свої перші дитячі книжки і що ви читали?
— Я читав багато казок. Пам’ятаю, як знаходив у бабці книжки, надруковані на початку ХХ ст., вони були написані чистою галицькою мовою. Це були книжки, які западали у пам’ять. Читав я багато, тому в мене виникали такі собі дискусії з батьками, оскільки вони хвилювалися, що я читаю ночами і мало сплю. Але в мене було таке правило: почав читати книжку, то мусив дочитати її до кінця. З часом я почав цікавитися історичними книжками. А от фантастики не люблю досі.
— Образ першої книжки запам’ятався?
— Я не пам’ятаю своєї першої книжки. Тоді не було великого переліку поліграфії, як зараз. Це була просто книжка казок: якщо й були малюночки, то чорно–білі, основна увага приділялася текстам. Це зараз якщо береш дитячу книжку, в основному, дивишся на малюнки, а під ними уже є невеликий текст. У нас було все по–іншому, тому ми читали набагато більше, ніж теперішні діти. А мої діти — у мене четверо синів — читають ті ж казки, які ви зараз бачите на «Форумі», і те, що читав старший, згодом починає читати менший.
— Хто вам прищепив любов до читання?
— Мені? Та ви знаєте, якось це було само собою — родинна традиція. У нас у родині багато читали: мама свого часу викладала історію, передплачували багато газет, у хаті було багато книжок, зокрема Велика українська енциклопедія. Тому я вважаю себе дитиною книжкової сім’ї.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
