Кольорова «смуглянка»

Телеглядачам «за тридцять» не варто представляти стрічку режисера Леоніда Бикова «У бій ідуть одні старики». Лірична картина про бойові будні гвардійського винищувального полку другої, «співочої», ескадрильї заслужено стала кіношедевром. Хоча на початку сімдесятих років уже минулого століття режисерові Леоніду Бикову на кіностудії імені Довженка доводилося не раз пробивати зйомки фільму. Згодом уже готову стрічку за «негероїчність» консервувало Держ­кіно. Та телеглядачі все ж побачили фільм завдяки легендарному Олександрові Покришкіну, який після перегляду сценарію виніс доленосний вердикт: «Ось це і є війна». Потім, у радянський період, було 67 показів лише на центральних каналах, сумарно ще більше — на республіканських.

Свого часу Леонід Биков п’ять разів подавав заявку на те, щоб для зйомок фільму «У бій ідуть одні старики» виділили кольорову плівку — на той час уже знімали у кольорі. Але таку розкіш берегли для «справжнього соцреалізму».

І все ж уже нинішнього 9 травня глядачі зможуть побачити не чорно–білий варіант картини про капітана Титаренка, Кузнєчика, Ромео і Смуглянку. Кольоризацію фільму українського режисера зробив світовий монополіст ринку «розфарбовування» фільмів (частка — 80 відсотків) корпорація Legend Film. А замовниками виступили українські льотчики Ігор та Марина Лопатеньоки (уже екс–подружжя), які замовили кольоризацію, створивши продюсерську компанію.

«Створюючи кольоризовану версію кінокартини, ми намагалися дивитися на неї очима Леоніда Бикова, адже він не мислив чорно–білим кольором, він хотів, аби картина була в кольорі, — каже Ігор Лопатеньок, генеральний продюсер і режисер кольоризації. — Кожен звук, кожен кадр відповідає вихідним матеріалам. Усе виглядає так, як хотів того Леонід Биков, що зняв картину про події 1943 року крізь призму 1973 року».

Сучасні кінореставратори не використовували яскраві «голлівудські» кольори, усі тони приглушені й відповідають характеристикам кольорової кіноплівки часів зйомки фільму Леонідом Биковим. Заразом відреставровані кадри хроніки та звук.

Сам процес надання фільму різнобарвності дуже копіткий, бо потрібно провести детальні консультації з багатьма спеціалістами та опрацювати — що вручну, що на комп’ютері — практично кожен кадр, яких у картині десятки тисяч. Робота тривала близько п’яти місяців у Росії, Україні, Індії та США. Найбільший колектив — 150 осіб — займався «розмальовуванням» вручну в Індії. Бюджет кольоризації фільму становить близько півмільйона доларів, каже продюсер Марина Лопатеньок.

Кольоризований фільм «У бій ідуть одні старики» вийде на вітчизняному телеканалі «Україна» 9 травня, як і на російському «Першому каналі». На вітчизняному телеканалі, каже Марина Лопатеньок, буде некомерційний показ, фільм демонструватимуть без переривань рекламними блоками.

До речі, з початку тижня на телеканалі «Росія» телеглядачі уже дивляться у кольорі «Сімнадцять миттєвостей весни». Цей серіал «розфарбовували» на замовлення власне «Росії» три роки. За неофіційною інформацією, потужний російський канал захотів першим видати кольоризовану радянську стрічку, тому запустив її 4 травня з певними недопрацюваннями, але щоб випередити «Перший канал».

За словами Ігоря Лопатеньока, протягом найближчих двох років очікується справжній бум кольоризації радянських кіношедеврів. Планується, що стануть різнобарвними «Цирк», «Волга–Волга», «Веселые ребята», «Чапаєв», «Подкидыш». Пан Лопатьонок, генеральний продюсер компанії Grading dimension pictures, що взялася за кольоризацію на пост–радянському просторі, каже, що ведуться переговори з Ельдаром Рязановим та Георгієм Данелія щодо «розфарбовування» картин «Стережись автомобіля» та «Я крокую по Москві».

До речі, у розвиненому світі етап активної кольоризації старих фільмів уже минув.

КОМЕНТАР ГЛЯДАЧА

Про документальний фільм «Війна і мир. Евакуація»

Олександр Лисенко, і
сторик:

— Основна історична канва висвітлюється у фільмі адекватно — так як воно було. Мені здається, що документальний фільм не послабили, а навпаки, посилили індивідуальні враження учасників тих подій. Бо що таке правда війни? У кожного вона своя — у генерала, рядового солдата, евакуйованого і того, хто залишився на окупованій території. Тому для мене війна цікава через суб’єктивне сприйняття й індивідуальне відтворення. Про побутові складнощі, голод, людські взаємини, режимні заходи, НКВС, ідеологічну конфронтацію творці фільму розповідають без надриву, не шукаючи сенсацій.

Валерій Аблазов,
дитина війни, відставник:

— Добре, що автори звернулися до перешоджерел вражень про ті події. Мені здалося, що автори хотіли б показати більше негативу, але люди, які пережили евакуацію, не підіграють таким бажанням творців фільму. Дисонансом до людських історій, як на мене, виступає історик (кажу за другу серію).

У фільмі можна було б розширити матеріал про роботу державної машини, яка забезпечувала екстрену організацію евакуації.

Владислав Гриневич,
історик, доктор політичних наук:

— Фільм зроблено професійно, але у ньому немає України. Здається, що фільм робили люди, які ностальгують за Радянським Союзом. Фільм загалом говорить не про історію, а про те, як люди жили.

Щоправда,оцінюючи українськість фільму, варто зважати і на специфіку евакуації з України: з близько 2,5 мільйона евакуйованих українці були на третьому місці після росіян і євреїв. З України не виїхало 90 відсотків українців.