Наша держава відзначила День захисника Вітчизни і збирається святкувати День Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Хоч я й учасник тієї війни, був двічі поранений, але не знаю правди, закладеної у фундамент згаданих свят. І мої товариші не знають. Отож і виникає низка запитань, які для нас є болючими...
Яку вітчизну мають на увазі, коли нас називають захисниками вітчизни чи ветеранами Вітчизняної війни? Ми бачимо, що й нині під «вітчизною» по–старому розуміють СРСР. Чи не так? Кому вигідна така невизначеність щодо назви вітчизни?
Якщо СРСР був справді єдиною вітчизною народів, то чи законним є його розвалювання й утворення для народів кожної з республік окремої вітчизни?
Якими є людські втрати СРСР у війні? Урядова комісія з цього питання 1989 р. дійшла висновку, що прямі втрати становлять 27 млн., а загальна сума втрат коливається у межах 48—50 млн. людей. Чи визнаними нині є ці дані?
Що означає «прямі людські втрати»? Вбитими на фронті? Тоді втрати мирного населення 21—23 млн. Чому ці втрати такі великі?
Відомо, що під час війни в полон до німців потрапило 5 млн. 754 тис. червоноармійців. Із них близько 4 млн. загинуло в полоні, а з решти близько мільйона було розстріляно після примусового повернення в СРСР. Чи правдиві ці дані? Чому така гірка доля полонених? До прямих чи загальних втрат зараховані ці знищені? Зрадниками чи захисниками вітчизни вважають цих людей нині?
На суді проти Берії та Абакумова розглядали справу про долю інвалідів війни. Підсудні під приводом необхідності лікування видали наказ ізолювати їх. Інвалідів відправляли на Далекий Схід. У дорозі й на Сході інваліди масово гинули. Загинуло кілька мільйонів інвалідів. Чи відомо, скільки було ліквідовано у такий спосіб покалічених фронтовиків? Чим вони завинили перед «вітчизною»?
Чому людські втрати СРСР у війні такі великі порівняно з втратами інших держав? Наприклад, Великобританія втратила 473 тис. людей, Німеччина — по 3 млн. солдатів і мирних жителів (дані з журналу «Дружба народов», №9, 1989). Чи не тим, зокрема, зумовлена ця неспівмірність, що СРСР воював як проти зовнішніх, так і проти численних внутрішніх ворогів. Як у тилу, так і на фронті. «Вітчизняна» війна стала війною також проти нових «ворогів народу» — суцільно ворожих націй. Наприклад, у Криму каральними військами СРСР були переможені й пограбовані беззбройні кримські татари, вірмени, греки та інші так звані нечисельні народи. Переможені були також українці в Україні. Це зафіксовано в цілком таємному наказі №0078/42 від 22 червня 1944 р. Наказ підписали Берія і Жуков. «Выслать в отдельные края Союза ССР всех украинцев, проживавших под властью немецких оккупантов». Таким був присуд у тому наказі. Скільки внутрішніх «ворогів» ліквідувала армія Берії?
Нам, українцям, кажуть, що ми перемогли у війні. Хто це «ми»? «Вітчизна»? Українці теж? Кримські татари теж? Дійсність свідчить, що українці є народом переможеним у «вітчизняній» війні. І не тільки збройно переможена наша УПА. Для «вітчизни» всі українці вороги. Хіба не так? Ще й понині українцям по–старому нав’язують чужу вітчизну з її мовою і церквою, чужу історію і чужі свята.
Під час війни, як пам’ятають старші люди, народ дав таке її означення: не війна, а душогубство. Убивство тобто. Душогубство було настільки масштабним, що плакали земля і небо. Кажуть, що переможців не судять. Може, за масове нищення своїх людей на фронті та в тилу переможців усе ж треба судити.
Анатолій НЕКРОТ
Луцьк