Чергове повідомлення про захоплення піратами судна з українськими громадянами, цього разу — всього екіпажу українців (щоправда, не під українським прапором) викликає не просто занепокоєння чи обурення. Спробуймо спроектувати подальшу поведінку українського політикуму щодо заручників у Сомалі. Адже ми вже маємо не просто досвід звитяги в подібній ситуації, а й досвід ганьби.
Успішний досвід дуже стислий: Служба зовнішньої розвідки України спрацювала тихо й без зайвого галасу — всі громадяни врятовані без шуму й пилу. Місія Президента як гаранта Конституції на захист життя і гідності співгромадян виконана без зайвого піарства.
А тепер про ганьбу. Згадаймо піарівську тріскотню деяких «регіоналів» про те, що ПР починає збір 10 млн. доларів на викуп українців. Пірати аж слину пустили від задоволення, а нашим морякам відтак довелося як мінімум зайвий місяць просидіти на судні під дулами автоматів. Згадаймо і про іншу тріскотню — про негайне направлення на злощасну «Фаїну» спецпідрозділів з метою штурму.
Коли б на цьому судні в заручниках сиділа рідня хоча б третини «регіоналів» — навряд чи кому спало на думку подібне.
І уявімо собі, якби під час такого штурму загинув не тільки хтось з українців, а й хтось із росіян, членів екіпажу. Російський політикум, котрий перемочив у сортирах сотні тисяч власних громадян, зійшов би такою жовчю на адресу Президента Ющенка й України в цілому, що злочини кремлівського істеблішменту проти власного народу виглядали б легкою прогулянкою.
А далі — до повної національної ганьби — були ще й заяви всіляких коновалюків про незаконні поставки озброєння, що перебувало на «Фаїні». Час усе розставив на місця. Тільки вибачень коновалюків так і не прозвучало, і слід оголошених мільйонів прохолов. І де ті, хто закликав до штурму?
Президент і українські розвідники діяли тоді послідовно й рішуче. Але зараз загострюється ситуація не тільки через наближення президентських виборів, а й через економічні провали «каманди аднадумців». Припускаю, що комусь знову засвербить поправити підупалий рейтинг за рахунок втручання в ситуацію з українськими моряками. «Комусь» — це, в першу чергу, потенційним претендентам на президентство. Якщо судно «Аріана» перебуватиме в заручниках упродовж довшого часу, полку кандидатів неодмінно засвербить поверещати про необхідність чергового засилання штурмових загонів, збір чергових мільйонів абощо. Цим, певно, відзначаться рейтингові політики «російського засолу». Їхня рішучість до загрібання жару чужими руками повинна стати нам справжнім уроком в очікуванні чи то ревізії стратегічного вибору, зробленого на Майдані, чи то його підтвердження. Чи потрібно комусь гинути заради порятунку чийогось рейтингу? А чим проявиться, скажімо, Яценюк? Припускаю, мовчанням або якоюсь банальністю. На Волині та Рівненщині він уже висловився про невчасність визнання УПА, так ніби Одещини для цього нема...
А нам, громадянам, найважливіше зараз виявити солідарність і співчуття родинам моряків. Наш український громадянський патріотизм — він не ідеологічний, а людський. Цим і сильнішаємо ми перед викликами. Перед піратами, повенями і брехнею політиків.