Відгукнутися чи промовчати — така дилема постала переді мною, коли ознайомився зі змістом статті Д. Табачника під заголовком «Украина перед рассветом», надрукованої в інтернет–виданні «Версії».
...Перейти до федеративно–територіального устрою, відмовитися від політики уніфікації України та від терміну «титульна нація», відмовитися від ідеї створення єдиної національної церкви, домогтися гарантій проти культивування націоналізу та дотримання нейтралітету — ці та подібні до них кроки має здійснити нова українська влада, що постане після президентських виборів, намічених у 2009 році. Саме до такого розвитку подій закликає громадськість Табачник у своєму опусі.
Нардепа коробить сам вислів «титульна нація», за його задумом, українці не повинні виділятися серед національних меншин, а залишатися такими собі «сіренькими» українцями з подальшим поверненням їх до статусу малоросів чи, якщо хочете, хохлів.
Відразу постає запитання: як можна дійти до такої зневаги країни, в якій мешкаєш, і людей, серед яких живеш? Та водночас приходиш до чіткої відповіді: тов. Табачник ніякий не українець, а якби він був дійсно помітним ученим, то вже давно перекочував би на Близький Схід.
Автор «України перед світанком» картає український націоналізм. Тут він перевершив свого колегу по духу П. Симоненка, який оперує застарілим терміном «буржуазний» націоналізм: «академік» придумав новий епітет до українського націоналізму, назвавши його «агресивним», хоча не наводить аргументів щодо реалізації тієї агресивності. Табачник вважає агресією факт наполегливого відстоювання ідеї єдиної державної мови — української, а надання російській мові статусу другої державної переводить у право російського (?) народу — «одного з державотворчих в Україні».
Ось так: ідеолог ПР рекомендує узаконити російську мову і російський народ державотворчими в Україні. Не інакше як схибив «учений», коли дозволяє собі глумитися над багатомільйонним народом Західної України, доходячи висновку, що збереження України унітарною загрожує її «огаличинню».
Не до тями тов. Табачнику — претенденту на звання інтелектуала, що всі прості українці — націоналісти за своєю природою, в розумінні безмежної любові до рідної землі, яку віками доводилося захищати від агресивних сусідів.
Користуючись недоторканністю, Табачник «сміливо» шельмує Президента В. Ющенка, приписуючи йому статус ватажка «зграї вампірів», які нібито п’ють кров із народу, а його ідеологію називає людиноненависницькою. Треба ж дійти до такого абсурду! Ось що означає прощати чиновнику шулерські оборудки, якими займався Табачник, будучи в минулому правою рукою Президента Кучми — мовиться про тодішні «квартирні» справи в столиці.
Та як би не намагалися «тимчасові мешканці» України паплюжити Президента Ющенка, мільйони його прихильників — простих українців — залишаються вірними Віктору Андрійовичу, бо душею відчувають, що він НАШ, що він започаткував нашу українську Україну, що він істинний українець не лише за етнічними ознаками, а й за людяністю, щирістю, непідробною любов’ю до співвітчизників. Ніхто не зробив для зміцнення незалежності України більше, ніж зробив він, до того ж в умовах неймовірної протидії з боку переважно внутрішніх антидержавницьких сил.
Період президентства Ющенка запам’ятається світові не «кравчучками» та «кучмовозами», а тим, що процес інтеграції України в європейську спільноту та у світові організації став незворотним, Україна постала перед світом державою з великими потенційними можливостями, а народ дістав право на гідне життя.
Тож не дивно, що мільйони виборців із радістю відгукнулися на можливу участь В. Ющенка в президентських виборах — час працює на видатного Українця.
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
