Дивно, але, одержуючи листи з 10–ї паралелі, я, радянська школярка, нічого не знала про те, навіщо наші військові несуть там службу. Не вміла читати між рядків. Нас розділяло 11 000 км, однак пошта працювала непогано — лист «авіа» доходив за чотири дні. Чи мій знайомий із міста Хороль Приморського краю Росії, де він залишився на надстрокову службу, прикрашав у тих листах дійсність? Не знаю...
Сьогодні — чергова річниця закінчення війни у В’єтнамі 1957—1975 років, у якій брала активну участь і радянська військова потуга. Без підтримки з боку СРСР «в’єтконгівці» нізащо не взяли б Сайгон. Радянський контингент залишався на півострові Індокитай ще довго після закінчення бойових дій, втручаючись у наступні локальні воєнні конфлікти. Сьогодні я намагаюся розібратися в епістолярному скарбі, який дістала з дна старої валізи, і зрозуміти, що все–таки робив стрілець–радист Тихоокеанської авіації Олександр Шемет у В’єтнамі вже після завершення найбільшої війни другої половини ХХ століття.