Письменник Олесь Воля (Олександр Міщенко) опитав близько 10 тисяч ще живих свідків голодомору з сіл, селищ і містечок України. Але в його книжці «Мор», яка вийшла у видавництві «Кобза», вміщено тільки невеличку часточку цих документальних свідчень. Чотиритисячним накладом книжку видрукувано в харківській друкарні «Глобус». У цьому є щось символічне. Адже 1933 року столицею України був Харків. Це сюди з Москви спускали накази про здійснення «великого перелому» в Україні, про створення колгоспів, про «знищення куркулiв як класу», про непосильні хлібозаготівлі. На початку 1930-х совєтські газети писали про розквіт колгоспів, про щасливе радянське життя. Те саме на замовлення писали й радянські письменники, а кінематографісти творили про це кіно. 1930 року Олександр Довженко зняв фільм «Земля» — про колективізацію і «ворогів-куркулів». Наприкінці 1950-х років міжнародне журі визнало цей фільм «найкращим серед 12 найкращих фільмів світу». Але ця стрічка вартісна ще й тим, що в її масовках беруть участь мешканці полтавського села Яреськи — гарні, бадьорі, у вишиванках... Усього через три роки, у 1933-му, їх, закатованих голодом, часом ще з ознаками життя, скидатимуть, як худобу, до спільної могили.
Організатори голодомору знаходили виконавців своїх планів серед покидьків українського села, які у своїх же односельців відбирали останню картоплину чи зернину, довгими металевими щупами «обмацували» все в хаті й на обійсті. Книга Олеся Волі — це своєрідний документ для майбутнього суду над комуністичною ідеологією. Перш ніж досліджувати психіку тих, які в божевіллі вбивали у 1933-му своїх дітей, щоб зварити їх у казані, варто замислитися: а чому в цей час освічені люди брехали, оспівуючи сатанинську совєтську систему? Доходило до того, що поети творили «прислів'я» на зразок: «Два сонця має земля: одне сяє з неба, друге — з Кремля», письменники оспівували «творців нового життя на селі». Але люд складав правдивіші твори:
Нема хліба, нема кики:
Тільки кіно та музики.
Ні корови, ні свині —
Тільки Сталін на стіні.
Це страшний урок нашої історії. Скільки померло діток — майбутніх хліборобів, рибалок, шахтарів, солдатів, інженерів. Серед них могли бути майбутні Лесі Українки й Миколи Зерови, Корольови й Кондратюки, Вернадські й Кибальчичі... Але дивує живучість бiльшовизму в Україні, носії чи заложники якого на демонстраціях досі загрозливо потрясають портретами Леніна і Сталіна.