У пеклі й в Україні є УНСО

      Поки є попит, має бути і пропозиція. Поки є попит, гріх втрачати свій шанс на заповнення певної ніші. Про це думалось під час з'їзду УНА-УНСО, що відбувся минулої суботи у Києві. І хай подібне твердження не видається занадто меркантильним: необхідна масам ідея має бути кимось так само забезпечена, як, скажімо, промислові товари на полицях магазинів. Утім не беруся судити про те, наскільки електорат відчуває нині потрібними для себе ідеї, які несе УНА-УНСО, - нехай би подібний моніторинг провели соціологічні служби. Зі свого боку, можу засвідчити цікавість до цієї організації, і це вже немало.
     Власне, думка про інтерес до УНА-УНСО, який не слабне, виникла ще під час читання чергового темника для ЗМІ. Він був виданий синхронно з початком цьогорічної опозиційної акції 9 березня (охочих ознайомитися з оригіналом детально відсилаю до сайту «Української правди»). У кількох словах: «темниковидавці» вимагали від телевізійників показати лише унсовські прапори та уникати потрапляння у «картинку» лозунгів «Так - Ющенку!» абощо. Тобто на питання: «Що відбувалося сьогодні біля пам'ятника Шевченкy?» дати відповідь: «Та нічого. Зібралася ота агресивна УНА-УНСО, помітингувала та й розійшлася». Але й у випадку негативних вражень від такого репортажу (на що розраховували автори темника) у глядача мають бути хоча б мінімальні, хоча б застиглі у стані ембріонального розвитку знання про згадану за кадром абревіатуру. Наявність таких знань, як бачимо, навіть не піддається сумнівам.
     Отже, пам'ять про УНА-УНСО ми засвідчили. Іще невелика ремарка у розвиток теми: гортаючи стару підшивку «України молодої», я натрапила на варіювання нашим журналістом відомого унсовського «хай ненавидять, аби любили»: «УНА-УНСО можна ненавидіти, але не слід ігнорувати, позаяк її рейтинг поступово зростає». Датована цитата 8 квітня 1994 року. Перша половина сказаного десять років тому актуальна і по цей день: ігнорувати не слід, та, власне, і не вийде, коли вже про УНА-УНСО пишуть темники. Що ж до рейтингу, то це - одне з тих питань, про які йшлося на з'їзді.
      Але передусім: хто зібрався на з'їзд? На моєму журналістському запрошенні назва УНА-УНСО межує зі словосполученням «Всеукраїнська організація». Зауважую: організація, не партія. Долю останньої остаточно визначив восени минулого року Мін'юст. З його ласки перереєстрацію партії як її голова пройшов відомий нашому постійному читачевi Едуард Коваленко - «чи то засланий агент, чи то суперудачливий авантюрист» (як писало «Дзеркало тижня») Але річ уже не про це. З наміром «повернути статус активного учасника опозиції» та не втратити політичний бренд лідер унсовців і народний депутат України Андрій Шкіль взявся за створення громадської організації УНА-УНСО. На стадії її формування без прикрощів не обійшлося - Мін'юст відмовив у реєстрації такої структури, але Шкіль виграв у Лавриновича суд, який зобов'язав Міністерство юстиції видати «громадській організації УНА-УНСО» відповідні папери. Делегати саме від неї і зібралися минулих вихідних на столичних теренах.
      Зібрання унсовців було радше презентаційним - вирішення серйозних питань, партійну дискусію розпочнемо за лаштунками, повідомив делегатам Андрій Шкіль. Публічна частина з'їзду до цієї дискусії якраз і закликала, адже зовсім скоро розпочнеться передвиборча кампанія, в якій УНА-УНСО планує відіграти не останню роль. Проблеми вибору щодо того, кого підтримати на президентських перегонах, для УНА-УНСО не існує - це буде, звісно, єдиний кандидат від опозиції. Існують, можливо, інші проблеми - організаційного порядку, пов'язані з тим, як саме долучитися до цієї підтримки.
      Утім не одними президентськими виборами живий унсовець. Уже зараз слід подумати про рік 2006-й, зазначав Шкіль. Бо громадська організація хоч і приваблива тим, що є «всепроникаючою» і здатною пустити коріння там, де це не зможе зробити жодна партія, треба, проте зберегти УНА-УНСО як політичного гравця, як партію. Назву для останньої Шкіль уже придумав - «Народна самооборона». Як бачимо, ідея та сама...
     Насамкінець повертаючись до зацікавленості подією. Якщо зовсім лаконічно: була на з'їзді преса, була молодь («Война - дело молодых» - словами Цоя). Молодь надихали «ветерани» - хай не у віковому розумінні, а за кількістю ними пережитих випробувань - йдеться насамперед про вже звільнених учасників подій 9 березня. Отже, говорили про стражденне минуле, туманне майбутнє і зовсім безрадісне сьогодення. А ще затверджували таким чином факт власного існування. І це, повторимося, в умовах сучасної України вже непогано. Був би кістяк організації, а м'ясо унсовці планують наростити. Що ж, залежить від них...