Вона була духом музики

Кажуть, коли падає зірка, хтось помирає. Та якщо вдивитися у зоряне небо, здається — зірка народжується тоді, коли помирає людина. У ніч на 27 квітня на небі засяяло неймовірно співуче сузір’я прими української опери, народної артистки СРСР, Героя України Євгенії Мірошниченко. Їй було 77 років.

40 років була царицею опери

Євгенія Семенівна своєю майстерністю прославила українське оперне мистецтво на весь світ. У різні часи Київська опера славилася чималою кількістю прекрасних вокалістів, але такої великої драматичної акторки на цій сцені ніколи не було. Вона була гордістю нації. Її виступи збирали аншлаги. Завдяки коронним оперним партіям — Цариця ночі («Чарівна флейта» Моцарта), Венера («Енеїда» Лисенка), Лакме («Лючія ді Ламмермур» Доніцетті), Шемаханська цариця («Золотий півник» Римського–Корсакова), Розіна («Севільський цирульник» Россіні) — Євгенія Мірошниченко стала всенародною улюбленицею.

Її шафа вся забита нагородами — лауреат Державної премії України імені Тараса Шевчен­ка, лауреат Міжнародного конкурсу вокалістів у Тулузі (Франція), Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у Москві, кавалер ордена Ярослава Мудрого, ордена «За розбудову України», ордена Слави «На вірність Вітчизні», ордена «Знак пошани», «За досягнення в культурі», міжнародної нагороди — ордена Святого Станіслава, володарка Почесного титулу «Зірка українського мистецтва».

Євгенія Семенівна народилася 12 червня 1931 року в селі Радянське на Харківщині. Навчалася у Київській консерваторії у класі професора Марії Донець–Тессейр. Стажувалася у міланському театрі «Ла Скала». Будучи упродовж 40 років солісткою Київського театру опери та балету, Євгенія Мірошниченко своїм лірико–колоратурним сопрано покорила серця тисяч людей. З 1957 по 1997 рік у Київську оперу приходили лише, щоб побачити Євгенію Семенівну і почути її унікальний за тембром і діапазоном голос. Завдяки неймовірному поєднанню вокальної майстерності і драматичного таланту про неї казали: «Це співачка, на яку треба дивитися». Її бачили в Європі, на Близькому Сході, Канаді, Японії, Китаї.

З 1990 року Євгенія Мірошниченко стала професором Київської консерваторії на кафедрі сольного співу. Серед її учнів — відомі оперні діви Валентина Степова, Сусанна Чахаян, Оксана Терещенко, Ольга Нагорна, Тамара Хо­дакова, Ірина Зябченко...

І туфелькою запускала, і голубила, як рідних діток

Народна артистка України Валентина Степова каже, що стала співачкою завдяки Євгенії Семенівні. «У вісім років почула спів великої Євгенії Мірошниченко. Під враженням її співу почала плакати. Навіть не мріяла, що через багато років вона стане моїм педагогом у консерваторії. Євгенія Семенівна досі для мене залишається кумиром. Це блискуча співачка, яскрава особистість. Я чимало взяла від неї як вокалістка та артистка.

На заняттях, коли не виходила висока нота, могла дати кулаком у живіт. А в мою одногрупницю запустила туфелькою зі шпилькою. Коли щось не виходило, емоцій не стримувала, кричала: «Сволочь!» — і ніжно додавала: «Моя дорогенька сволочь», а потім, стукаючи у тім’я, давала найголовнішу пораду: «Висока нота має бути ось тут!»

Її учениці обожнюють оперні партії у виконанні Мірошниченко. Та співати не часто беруться, бо краще за вчительку цього ніхто не зробить.

Петро Чуприна, директор Національного академічного театру опери та балету імені Тараса Шевченка, народний артист України каже: «Євгенія Мірошниченко мала надабсолютний слух. Вона співала на октаву вище, ніж центральне сопрано. Це не лише самодостатня співачка. Євгенія Семенівна вплинула на формування вокальної школи, на естетичні критерії діяльності опери. Унікальність таланту визначається діапазоном, тембром голосу, душею та емоційністю. Мірошниченко володіла такою енергетикою, яку досі ніхто не вивчив. Багато співаків хочуть бути подібними до неї, копіюють її манери і голос, але так нікому і не вдалося її повторити. Це була сильна, небайдужа, сповнена ідей жінка. В останні роки дуже активно піклувалася про створення театру Малої опери. Документально він уже існує. Ми вели багато бесід, яким має бути новий для України театр. У світі цей жанр поширений, а в нас такого ще немає».

Євгенія Семенівна відчувала свою місію і провідну роль, переконаний пан Чуприна. Долаючи вершини, стикалася з перешкодами, з опором. Це змушувало її різко поводитися, бували конфлікти. Їй пробачали, бо була носієм таланту, який усе виправдовує.

Остання «Норма»

Євгенія Мірошниченко свою кар’єру в Національній опері починала і закінчила «Травіатою», яку востаннє виконувала зі своїм учнем, солістом світових театрів Михайлом Дідиком. Мріяла виконати Норму з однойменної опери Белліні. «27 квітня у день її поховання у театрі йтиме «Норма», переклад якої спеціально робили для Євгенії Семенівни. Це дуже знаково, тому присвятимо цю виставу нашій примі», — каже директор Національної опери.

«Це тяжка й непоправна втрата для рідних і друзів, колег і учнів, для всієї української та світової культури. Світла пам’ять про Євгенію Семенівну, геніальну співачку і прекрасну людину, назавжди залишиться у наших серцях. Нехай її безцінна творча спадщина надихає наступні покоління митців», йдеться у телеграмі Президента Віктора Ющенка.