На цьому місці 17 квітня було вбито Максима Чайку. (Фото з сайту www.svobodnaya.odessa.ua.)
«Винен у смерті Максима Чайки не той, хто тримав у руках ніж, а той, хто багато років підштовхує у спину подібних до нього. І є побоювання, що це люди в дорогих піджаках...» Такого висновку дійшов один із аналітиків веб–сайту, що висвітлює діяльність організації «Антифа», від рук представника якої 17 квітня один одеський студент загинув, а інший зазнав ножових поранень.
«Люди в дорогих піджаках» активно сприяють також діяльності різноманітних за назвами, але однакових за ідеологічною суттю проросійських організацій, яких в Одесі нараховується близько десятка. Ситуація все більше розхитується.
Сам же напад на Максима Чайку і Андрія Дзебана проросійських «червоних скінхедів» (визначальною ознакою вуличних бійців організації «Антифа» є червоні шнурки на черевиках) доволі правдоподібно «реставровано» у місцевому виданні «Ехо», близькому до Партії регіонів. Ось як виглядає одна з версій шокуючої трагедії: студенти–«січовики» перебували біля Книжкового ринку, коли «на них із засідки накинулися озброєні ножами і травматичними пістолетами «антифашисти» і свідомо, цілеспрямовано убили їхнього товариша. При цьому «січовики» свою прихильність до фашистської ідеології заперечують, іменуючи себе молодими патріотами, а своїх опонентів — хуліганами і скінхедами, яких спрямовує «довга рука Москви». Виклав аналітик «Еха» й позицію місцевих «антифашистів», які нібито «просто оборонялися». Однак змушений був визнати, що таке твердження «погано узгоджується з тим, що убитий зазнав двох поранень. Якби поранення було одне, спричинене самообороною, його можна було б ще якось пояснити. Але поранень було два — у груди і пах. Звичайно, в запалі бійки може трапитися будь–що, проте й одного поранення було б досить, щоб зупинити супротивника...»
Поки міліція розшукує убивцю Максима, лікарі інфекційної лікарні продовжують боротися за життя його друга — Андрія Дзебана. І є підстави сподіватися на краще, бо завдані йому поранення вважають несмертельними. Тому й висловлюються припущення, що вбивці «полювали» якраз на неформального лідера одеської «Січі».
«У своєму щоденнику Максим писав, що помітив за собою стеження. Коли повертався додому з університету, стежили якісь люди, — твердить його знайомий, кореспондент Одеського обласного радіо Богдан Осінський. — Максим навіть занотував, що в нього почалася манія переслідування. Він, схоже, передчував фатальний кінець. Він був лідером. Об’єднував навколо себе проукраїнськи налаштованих фанатів «Чорноморця». Бо не є таємницею, що більшість одеських фанів дотримується проросійських поглядів. Але третина — українські патріоти. Їх і об’єднував навколо себе у громадському русі «Слава і Честь» Максим Чайка».
А ось яку точку зору висловив голова одеської молодіжної організації «Січ» Олександр Степанюк: «Ми упевнені, що убивство Максима Чайки було не випадковим, а спланованим». Однак не зміг відповісти на запитання, хто саме за ним стоїть, заявивши, що не має підстав звинувачувати в цьому й екс–депутата Одеської міськради Ігоря Маркова. «Я думаю, — сказав він, — що вбивство було вигідним якимсь неблагочестивим політикам. Є деякі факти, що дозволяють стверджувати: це була спланована акція. Уже встановлено, зокрема, що ножові удари завдали ножем професійно. А для того, щоб проткнути груди між ребер, треба мати певний досвід володіння ножем». Досить характерним є і той факт, наголосив пан Степанюк, що «чотирьох осіб міліція затримала, а п’ятий, що саме є убивцею, зник у невідомому напрямку. Дивно, що тих чотирьох представників «Антифа» міліція схопила буквально відразу ж, а його не зуміла... Ці факти й наштовхують на думку, що це була спланована або навіть замовна акція».
«Ми вважаємо себе контрсистемною організацією, що намагається відстоювати інтереси української нації, культури, мови, і не діємо на рівні політичної партії, — підсумував лідер «Січі». — І, безумовно, не маємо жодного стосунку до фашистської партії, що нам силкуються приписати деякі місцеві ЗМІ, передусім телекомпанія «АТВ», котра доклала чимало зусиль, щоб створити в місті теперішню політичну напругу і подати нас широкій громадськості не як національно–патріотичну організацію, а саме як фашистську. Фашистська ідеологія для нас, і для мене зокрема, є неприйнятною хоча б тому, що обидва мої діди загинули в боях проти гітлерівців. Ми — родом з Одеси, а не прибули сюди, приміром, зі Львова чи якогось іншого міста Західної України, як це знов–таки постійно нав’язують глядачам певні ЗМІ, просто ми дотримуємося інших політичних поглядів, аніж ті, що зараз домінують в Одесі. Для прикладу, Максим, я, інші члени «Січі» рішуче виступаємо проти спроб наших політичних опонентів федералізувати Україну, вважаючи її централізованою і неподільною державою».
...Зауважимо: перші ознаки зростаючої поляризації політичних сил «морської столиці» стали помітними ще півтора року тому, коли в міськраді несподівано для багатьох виникла відверто проросійська депутатська група «Родіна». Головою обрали місцевого мільйонера Ігора Маркова. Як гучно проголошували новоспечені партійці з різних трибун, «Родіна» буде рішуче відстоювати інтереси росіян в Україні і добиватися «зміни ситуації та запобігання того хаосу, до якого йде Україна». З огляду на це дехто з місцевих журналістів став називати «Родіну» просто одним із найдорожчих російських політпроектів в Україні. А відколи услід за цим проектом, що постав на реформованих руїнах Прогресивно–демократичної партії, почали швидко з’являтись структури з такими красномовними назвами, як одеський «Русскій дом», організація «Єдіная Одєсса», миколаївська та одеська «Молода гвардія» «Єдіной Россії», «червоні скінхеди», «вуличні бійці «Антифа» тощо, мало хто з місцевих спостерігачів мав якісь сумніви щодо того, на чий кошт і заради яких цілей створюються ці групи проросійського ідейного спрямування.
Коли ж почала роботу низка медіа–ресурсів, для роботи у штатах яких підбиралися здебільшого виразники українофобських настроїв, підтвердилися найпохмуріші припущення: розраховувати на стабільну політичну ситуацію в регіоні найближчим часом не варто. Зачастили з візитами до Одеси московські опікуни «Русского дома» на кшталт політоглядача Леонтьєва, представника РПЦ Кураєва, десятки активістів «Єдіного отєчєства», «Славянского єдінства», ЗУБРа, «Войска вєрних казаков імєні Хмєльніцкого», перестрівали на площах перехожих і тицяли буклетики «Я говорю по–русски!» і припрошували підтвердити це підписом у журналах. Однак і ця далекосяжна акція, і спроби організувати місцевий референдум із тріском провалилися — ще й спричинили чвари за нібито присвоєні незароблені кошти. Згодом — скандал довколо «Руського маршу», самогубство одного з дипломатів, що начебто координував і підтримував проросійські організації, позбавлення конкурентами–«вітренківцями» депутатської групи Маркова мандатів членів міськради «за зраду інтересів ПСПУ–«Русі», прокурорське розслідування бандитського нападу на групу співробітників СБУ — і поступово місцем діяльності прибічників «Родіни» стають вулиці міста, де поки що господарюють зграйки футбольних фанатів, інші молоді неформали...
Чи ж варто дивуватися, що деяким молодіжним студентським організаціям, у тому числі членам руху «Слава і Честь», далеко не завжди імпонували публічні піар–виступи політиканів–українофобів на кшталт пана Маркова.
У тих випадках, коли подібним акціям на площах громадяни намагалися протидіяти, проти них спрямовували групи тренованих для вуличних сутичок «качків». У таких ситуаціях, як вчинене Марковим і його охоронцями криваве побиття мирних демонстрантів біля будівлі ОДА у вересні 2007 року, всі розуміли, що лише групи проукраїнськи налаштованих футбольних фанатів, молодих «січовиків» здатні протистояти подібним брутальним нападам. Хоча члени «Січі» традиційно тримались осторонь формалізованих організацій і партосередків. До речі, низка облорганізацій партій державницького спрямування двічі протягом лютого–березня звернулася до правоохоронних структур і прокуратури, вимагаючи ефективної протидії щодо антидержавної діяльності знавіснілих україноненависників. На прес–конференції продемонстровано й відеоматеріали, що підтвердили факт участі пана Маркова і його численних охоронців у фізичній розправі над своїми політичними опонентами. Однак змушені були констатувати, що «порушену кримінальну справу керівництво облуправління міліції фактично «спустило на гальмах». Ухиляється від виконання своїх обов’язків з нагляду за міліцією і прокурор Одеської області Василь Присяжнюк — ніхто зі співробітників Слідчого управління УМВС України в області не притягнутий до відповідальності за півторарічну тяганину, влаштовану при розслідуванні резонансної кримінальної справи».
Власне, не став винятком і злочинний напад на молодих «січовиків» Чайку і Дзебана — навіть жорстоке вбивство, що має явне політичне підгрунтя і сколихнуло громадськість країни, супроводжується звичною завісою таємності з боку правоохоронців. Минув тиждень після скоєння резонансного злочину, а громадськості доводиться, як і раніше, вибудовувати гіпотези на випадкових інформаційних витоках.
Їх не злякаєш кримінальними справами
Ігор Марков теж фігурує, як і його охоронець Андрій Курлов, у двох кримінальних справах. Він, як і люди з його оточення, схоже, уже звик місяцями фігурувати у кримінальних справах, розслідування яких ведеться, як мокре горить. Ось Геннадій Куликов, що подавав команду «Витягайте їх з машини», коли йшлося про співробітників СБУ. Той самий Куликов, що підробляє приватним охоронцем і є головним інструктором школи бойових мистецтв «Берсерк» і має відповідні «регалії». У спорткомплексі «Динамо» він тренує співробітників приватних охоронних фірм і дітей. Є у Куликова ще одне «захоплення» — свою майстерність він відпрацьовує на... жінках. Наприклад, 20 серпня 2008 року поряд зі своїм будинком на проспекті Жукова Куликов, пербуваючи в стані алкогольного сп’яніння, побив жінку на очах її малих дітей. Від отриманих травм потерпіла частково втратила слух. 3 квітня Київським райвідділом МВС стосовно Куликова порушено кримінальну справу за ст. 122 ч. 1 КК України (умисне нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості).
Інший охоронець пана Маркова — Андрій Курлов — теж перебуває під слідством за фактом нападу на співробітників СБУ. 10 грудня 2008 року стосовно нього було порушено кримінальну справу за ст. 122 КК України (умисне нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості). Спільно з якимось Деконосидзе він учинив напад на перехожого в центрі Одеси, завдали тілесних ушкоджень громадянину, які експертиза визначила як середнього ступеня тяжкості.
Бурхливі політичні пристрасті розгорілися у районному центрі Карлівка, що на Полтавщині, перед обранням голови районної ради. Коаліція у складі депутатів від «Батьківщини», «Блоку Петра Порошенка» та «Свободи» висунула тоді кандидатуру Петра Світлика. >>
Бійця АТО, який приїхав додому на реабілітацію після поранення в зоні бойових дій, уже з новими численними травмами голови госпіталізували до реанімації. За його життя борються лікарі у Вінницькому військово-медичному центрі. >>
Батькам школярів добре відома ситуація, коли син чи дочка приходять зі школи і скаржаться на однокласників — той б’ється, той обзивається, а той і взагалі проходу не дає. >>
Про тривалу відсутність мешканки Вінницького району заява в поліцію надійшла від брата зниклої лише 10 жовтня, оскільки той сам намагався знайти сестру й до останнього не вірив, що її немає серед живих. >>
Відомо, що 55-річний підприємець із Туреччини займався вантажними перевезеннями різних товарів та у справах часто відвідував Миколаїв. Саме в цьому південному місті йому влаштували справжню пастку, знаючи про його підвищену пристрасть до молоденьких дівчат. >>
Дачники стверджують, що бачили їх за цим заняттям і навіть знають в обличчя. Правоохоронці ж у листах повідомляють, що ведуть слідчо-розшукові дії. Ця історія майже анекдотична. І з неї можна було б посміятися, якби все не було так сумно. >>
