Ленін, що символізує іммігранта на женевському барельєфі.
Батько більшовицької революції Володимир Ленін, 139–та річниця з дня народження якого виповнюється сьогодні, значну частину дореволюційного періоду провів в еміграції у Західній Європі. Найдовше — шість з половиною років — у заможній Швейцарії. В цій країні він спокійно пересидів першу російську революцію 1905 року та Першу світову війну. І повернувся до Росії лише 1917 року. Як велося провідникові комуністичних ідей у буржуазному світі?
Історія російської політичної еміграції до Швейцарії веде свій початок із середини ХІХ століття, коли швейцарське громадянство було надане Олександру Герцену. Саме в Женеві цей «засновник російського соціалізму» разом з іншим політемігрантом Миколою Огарьовим видавали часописи «Вєстнік» та «Колокол». У 1870 році політичний притулок у Швейцарії отримав відомий російський анархіст Михайло Бакунін, а слідом за ним — колега Петро Кропоткін. Найвідоміший російський марксист–теоретик Георгій Плеханов емігрував до Швейцарії у 1880–му і прожив у цій країні 37 років.
У центрі Женеви височіє середньовічна вежа Молар, яка колись виконувала роль міських воріт. Муніципалітет, аби підкреслити гуманний характер міста, у 1921 році встановив на вежі барельєф: жінка однією рукою спирається на герб міста, а іншу протягує чоловікові, який символізує іммігранта. Тут же — напис: «Женева — місто вигнанців». Гіди пояснюють, що скульптор Поль Бо в образі жінки зобразив Женеву, а в образі чоловіка — Леніна. Дійсно, в профілі та борідці клином вгадуються ленінські риси.
Володимир Ульянов уперше відвідав Женеву в травні 1895 року, щоб налагодити зв’язок із російською революційною групою «Визволення труда» та зустрітися з Плехановим. Постійно жив у Женеві в 1903—1905 та 1908 роках.
Ідеалістичну картину життя Леніна в Женеві описав у своїх спогадах Володимир Бонч–Бруєвич, який також там мешкав. За свідченнями біографа, в 1904—1905 роках Ленін жив у двокімнатній квартирі за адресою: вулиця Давид Дюфур, 3, в елітному районі міста. Про це й зараз нагадує меморіальна дошка. За іронією долі, тепер у цьому будинку міститься відділення еміграційної служби кантону Женева. Неподалік публічна бібліотека — там досі зберігаються книги з особистими помітками Леніна. У картотеці читачів він значився як Oulianoff Vladimir.
Цікаво, що Ілліч цікавився не лише марксистською літературою, а й книгами про воєнне мистецтво та тактику воєнних дій. Зокрема, після початку революції 1905 року Ленін зі Швейцарії закликав молодь Петербурга обливати кислотою поліцейських у натовпі, лити з верхніх поверхів будинків окріп на солдат, використовувати цвяхи, щоб калічити коней, закидати вулиці «ручними бомбами».
Ленін поводився у Женеві, радше, скромно. Їздив до бібліотеки, на прогулянки та ввечері — до кав’ярень (зокрема, своєї улюбленої «Ландольт») на велосипеді. Саме в «Ландольті» Ілліч зустрічався з Георгієм Гапоном — відомим священнослужителем, який мав надзвичайний вплив на народні маси. Чи не за порадою Леніна піп–провокатор повів 1905 року людей під кулі і багнети солдат?
У спекотні літні місяці Володимир Ульянов та Надія Крупська на півтора–два місяці залишали Женеву і мешкали в селі. Якщо ж залишалися в місті, то любили відпочивати в парку Монрепо на березі Женевського озера, звідки на горизонті чітко вимальовувалася засніжена вершина Монблану. Якось Ленін пожартував у колі однодумців: «Коли в усьому світі переможе комунізм, у Швейцарії ми залишимо капіталізм і будемо приїздити сюди, щоб відпочивати від комунізму».
Упродовж усього перебування в Швейцарії лідер більшовиків намагався переконати швейцарських «товаришів» у необхідності розпалити вогонь світової пролетарської революції. По прибутті до Швейцарії в 1914 році, після початку Першої світової війни, Володимир Ілліч заявив відповідним еміграційним службам, що він не є ні дезертиром, ні боягузом, а політичним біженцем, і без особливих складнощів отримав дозвіл на проживання в країні. У вересні 1914 року Ленін та його дружина Крупська зі старенькою матір’ю оселилися в тихому районі столиці Швейцарії — Берна, де мешкали представники середнього класу. Як глава партії більшовиків, котрі тоді насправді перебували в меншості, Ленін намагався зав’язати контакти з місцевими лівими політиками. Однак вони здебільшого не бажали мати нічого спільного з особою, яка сповідувала екстремістські ідеї.
Ленін брав участь у з’їздах європейських лівих, які відбулися в нейтральній Швейцарії 1915 року в місті Циммервальд та 1916 року — в місті Кінталь. Після початку війни європейські соціалістичні партії погодилися підтримати свої уряди, тому заклики російського радикала скористатися з імперіалістичної війни і розпалювати у своїх країнах громадянські війни, які мали перерости в «збройні повстання проти капіталізму», сприймалися європейськими лівими як маячня хворої людини. Однак Ленін, захоплений планом розпалити революцію на крові мільйонів, особливо наполегливо намагався переконати у своїй правоті бернського соціал–демократа Роберта Грімма — закликав повалити уряд країни, яка надала йому політичний притулок. Грімм рішуче відмовився. Розчарований Ленін спочатку назвав його «швейцарським соціал–пацифістом», а пізніше — «нахабним мерзотником». Розчарований «пацифізмом» швейцарських соціалістів, Ленін у газеті «Правда» від 12 липня 1912 року назвав Швейцарію «республікою лакеїв, дрібнобуржуазною країною, де впродовж століть головним видом індустрії є готельний бізнес, що залежить від багатих паразитів, які витрачають мільйони на подорожі в горах».
Розчарувавшись у «м’ягкотілих столичних лівих запроданцях», у лютому 1916–го Ленін добився від влади дозволу переїхати до Цюріха. Тут лідер РСДРП(б) із родиною винаймав за 24 швейцарські франки (20 доларів) на місяць двокімнатну квартиру в старій частині міста за адресою Шпігельгассе, 14. Цей будинок зберігся до цього часу; на ньому міститься меморіальна дошка з написом німецькою мовою: «Тут мешкав з 21 лютого 1916 року по 2 квітня 1917 року Ленін — вождь російської революції». Певно, вжите німецьке слово «фюрер» краще пасує до Леніна, ніж його російський відповідник «вождь».
Володимир Ульянов писав своїй матері, що йому дуже подобається Цюріх, що Цюріхське озеро дуже красиве і він із дружиною щодня проводить по кілька годин на прогулянках уздовж водойми. Втім Ульянови були не в захваті від життя на Шпігельгассе. Пізніше Крупська писала у своїх спогадах, що повітря було наповнене смородом із сосисочного заводу, розташованого неподалік, і його робітники також смерділи. Надія Костянтинівна скаржилася, що з огляду на сморід вікна можна було відчиняти лише вночі.
Справжня причина переїзду Леніна до Цюріха була політичною. Він мріяв підняти збройне повстання, зокрема і в Швейцарії. Але чужими руками, щоб влада не вигнала його з країни. Тому вождь потребував спільників, які б виконували його вказівки. Цюріхські соціал–демократи були більш радикальними та рішучими, ніж їхні колеги по партії з Берна. Він вступив до осередку соціал–демократичної партії в Цюріху та регулярно відвідував його засідання. Свідки подій згадували, що він завжди прибував заздалегідь, займав місце в першому ряду і ніколи не брав слова. Але був активним у закулісних розмовах і радів, коли йому вдалося перетягнути на свій бік сімох молодих робітників.
На початку 1917 року Ленін уже виявляв ознаки повного розчарування. У листах однодумцям він скаржився, що представники лівого руху Цюріха відвернулися від нього, як раніше це зробили їхні колеги з Берна. Інтерес Леніна до Швейцарії розтанув, коли він дізнався про лютневу буржуазну революцію в Росії. За допомогою впливових представників швейцарського лівого руху Ленін отримав особисто від німецького кайзера дозвіл повернутися до Санкт–Петербурга, подолавши при цьому шлях від Швейцарії до Швеції разом із 35 іншими російськими революціонерами в запломбованому вагоні. 9 квітня 1917 року Ленін назавжди залишив благодатну країну банків, годинників і сиру.
Історики написали чимало праць про швейцарський період життя Володимира Ульянова, але популярних творів, які б розкривали риси характеру Леніна, не так уже й багато. У 1965 році режисер Григорій Александров зняв на кіностудії «Мосфільм» за власним сценарієм художній фільм «Ленін у Швейцарії» із Михайлом Ульяновим у ролі вождя. Не варто пояснювати, що це звичайна радянська агітка.
1977 року в США вийшла англійською мовою книга Олександра Солженіцина «Ленін у Цюріху». Автор розвінчує міф радянської пропаганди про «наймудрішу людину світу» і показує потвору, яка нав’язала світові більшовицьку утопію. Солженіцин змальовує вождя пролетаріату ще й «тхором»: мовляв, пересидів дві революції та одну світову війну біля затишного підніжжя Альп. Ця особа була ще й дуже непорядною в особистому житті. Йдеться про восьмирічний роман з Інессою Арманд. Солженіцин не стверджує напряму, що Ленін перебував на утриманні німецької розвідки, але доводить, що мав із нею тісні небезкорисливі контакти.
Як добрий гравець у шахи, Ілліч проробляв усе на кілька ходів наперед, нікому не довіряв, не був чесним і відвертим. Солженіцин стверджує у своїй книзі: Ленін був суцільним злом — ще у Швейцарії він виносив ідеї створення концтаборів для ідеологічних супротивників.
Історик Дмитро Волкогонов у біографічній книзі про Леніна стверджує, що той вів у Швейцарії ідилічне життя. Зокрема, отримував непогані прибутки від родинних маєтків у Росії, де селян експлуатували не менше, ніж у інших поміщиків.
Перед відбуттям до Росії Ленін написав 8 квітня 1917 року «Прощальний лист швейцарським робітникам» — заявив, що місцеві ліві зрадили табір пролетаріату на користь буржуазії. Вождь перерахував прізвища «зрадників», більшість із яких допомагали йому в роки еміграції, і навіть тих, хто в ці дні сприяв у переїзді до Росії. Ілліч висловив переконання, що «цей брудний наліт на поверхні світового робітничого руху буде невдовзі змитий хвилями революції», а закінчив закликом: «Хай живе пролетарська революція, яка розпочинається в Європі!».
На щастя, пролетарські революції стаються лише там, де панують злидні та дуже багато вошей і клопів. Тобто не в Європі.
Ленін не пробачив Швейцарії її заможності. Дипломатичні відносини між Москвою та Берном були встановлені лише 1946 року.
Ілліч — зовсім не аскет
Радянська пропаганда десятиліттями вибудовувала легенду про скромність Леніна в побуті, але вже після розпаду СРСР були виявлені документи, які свідчать про розкішні бенкети вождя, про те, скільки чорної і червоної ікри, делікатесних риб та інших «різносолів» регулярно поставляли кремлівській номенклатурі впродовж років правління Леніна. У селищі Зубалово за розпорядженням Леніна будували персональні дачі — і це в умовах жорстокого голоду в країні.
Стосовно алкоголю, то до революції Ілліч пив чимало, в роки еміграції за стіл без пива не сідав. Але 1921 року, з огляду на хворобу, «зав’язав» і після того до спиртного не торкався. У ті роки він дорікав Сталіну та Орджонікідзе за п’яні оргії з жінками легкої поведінки.
Про цікаву рису його характеру свідчать рядки зі спогадів Крупської: «Лунало надривне виття собаки. Це Володя, повертаючись додому, завжди дражнив сусідського пса».
У 1921 році нарком Красін за дорученням Ілліча придбав у Лондоні чотири «Роллс–Ройси» для вищого революційного керівництва Росії (Леніна і Троцького). Тоді машина коштувала три тисячі фунтів стерлінгів — велетенські гроші, за які можна було придбати розкішний особняк у центрі Москви. У Росії першим власником «Роллс–Ройса» став імператор Микола ІІ, другим — мільйонер–промисловець Рябушинський, третім — Ленін.
У Володимира Ілліча наприкінці життя було два «Роллс–Ройси». Другий — ексклюзивний — із лижами замість передніх коліс та гусеницями замість задніх, перероблений на Путиловському заводі. Півстоліттям пізніше американський колекціонер Джон Харріс давав Брежнєву, який також колекціонував дорогі західні машини, за це ленінське авто стільки «Б’юїків», «скільки їх поміститься бампер у бампер від гаража і он до того будинку». Не віддали, але поміряли. «Від гаража і он до того будинку» виявилося 860 метрів!
До двох «Роллс–Ройсів» Ленін уже мав дві дуже дорогі французькі машини «Тюрка–Мері» і «Делоне–Белльвіль» із гаражу царя. Плюс уже згаданий «Роллс–Ройс» Рябушинського, який «експропріювали на користь пролетаріату».
«Ти, російська обломовщина, вчися у німців!»
Ленін мав стійку відразу до антисемітів, називав їх «людськими покидьками», але майже таку ж відразу відчував і до російського народу, прозиваючи росіян «гівнюками», «дурнями» та «ідіотами».
Батько Леніна був наполовину калмиком, наполовину — чувашем, якого вихрестили в православні. Мати — німкенею з домішками шведської та єврейської крові, лютеранкою за віросповіданням. Вона виховувала сина в дусі німецької акуратності та дисципліни, постійно втовкмачувала йому: «Ти, російська обломовщина, вчися в німців».
В оточенні Ілліча переважну більшість становили євреї. Ленін любив повторювати: «Кожен інтелігентний росіянин є євреєм».
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
