Старовинна ікона Воскресіння Господнього. (з сайту risu:org.ua)
«Що буде після смерті?» — це питання цікавило ще первісних людей. Вони клали в могили одноплеменців оздоблені особливими орнаментами обереги, посуд із напоями, золото, а поховання посипали червоною вохрою, вірячи, що це допоможе померлим у потойбіччі. Вважалося, що якість загробного життя залежить від того, скільки людина надбала майна «на білому світі». У період язичництва кожен народ мав «свого» бога потойбіччя і мав самобутні ритуали, щоб покійник без проблем досяг царства мертвих і посів там відповідне місце. Подекуди померлих ховали в позі ембріона, бо вірили: мати–сира земля народить його зі свого лона в інший світ.
Про те, що життя не обривається, а триває вічно, свідчив розвій природи. Щовесни скресала крига й танув сніг, зелені паростки пробивалися крізь землю, вкриту сухим листям і відмерлою торішньою травою. Сонце набувало сили, дні довшали, тепла більшало. Навесні дівчата вимальовували на писанках «безкінечники», яким на еліпсі яйця справді не знайти кінця. А на вулиці грали у весняні ігри — «кривий танок», «шума», «огірочки», що також символізували нескінченний потік життя, який тече хвилями — вгору–вниз, життя–смерть... Утім «білий світ» був окремо, а «загробний світ» — сам по собі.
Майже дві тисячі років тому виникла світоглядна система, яка революційно відрізняється від попередніх. Людство бачиться єдиним — «усі сини Адамові». Світ живих і мертвих також не розділяється: «для Бога всі живі». Після смерті, незалежно від того, заможною була людина чи убогою, успішною чи невдахою, «білої раси» чи будь–якої іншої, — буде життя. І для цього не потрібні бальзамування мертвого тіла, дорогі поховання, горщики з золотом — потрібна лише віра, чисте серце і добрі справи упродовж життя земного. Відома з дитинства сучасній людині історія про Адама і Єву, вигнаних з раю, вже не пригнічує, бо воскреслий Бог узяв їхній гріх на себе, випустив небораків із пекла і поновив поруйновану єдність між Творцем і людством.
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
