Брежнєв написав книгу про Щолокова

Розвінчуючи міфи...

— Максиме, ідея написати книгу про Щолокова у вас виникла спонтанно, чи все ж до цього ви прийшли поступово?

— Зацікавившись радянською історією, я познайомився з багатьма відомими і впливовими у ті часи людьми. І тоді відчув необхідність написати про Щолокова. Це перший його життєпис. Як правило, у більшості на пам’яті розповсюджувані навколо нього міфи: друг генсека Брежнєва, після смерті якого Щолокова зняли з поста міністра і звинуватили в різноманітних гріхах, виключили з партії, самогубець...

Однак на цьому тлі викликає подив інше. Здавалося б, офіційною пропагандою за двадцять із гаком років зроблено все для розвінчання Щолокова, але дивовижно, що до нього дотепер із великою повагою ставляться в органах внутрішніх справ, міліції, ветерани МВС зберігають про нього добру пам’ять.

— У книзі йдеться не лише про міністерський період життя Щолокова?

— Я постарався розповісти про всі віхи його життя. Чи багато хто навіть із дніпропетровців знає, що вже в 26–річному віці він керував зміною у доменному цеху легендарного металургійного заводу імені Петровського?

Коли ж йому виповнилося 29, уже очолив Дніпропетровський міськвиконком, став мером у нинішньому розумінні.

— І все ж не відомо, як склалася б доля Щолокова, аби він не познайомився з Брежнєвим... Вочевидь це відбулося у Дніпропетровську?

— Саме так. У травні 1938 року Брежнєв був призначений завідуючим відділом радянської торгівлі Дніпропетровського обкому компартії, а 7 лютого 1939 року обраний секретарем із пропаганди. Щолоков багато виступав перед трудовими колективами. Брежнєв відповідав за пропаганду. Це їх і зблизило. До того ж у них був спільний друг Костянтин Грушовий, який, будучи першим секретарем Дніпродзержинського міськкому партії, дав поштовх кар’єрі Леоніда Ілліча.

— Чи не згубило Щолокова те, що він залишався вірним Брежнєву до останнього? Як ви вважаєте?

— Те, що Брежнєв довіряв Щолокову безмежно, це — факт. Зокрема, й сам Микола Онисимович відзначав ліберальний стиль керівництва Леоніда Ілліча: куди б він не приходив на нове місце роботи — не «розчищав», як це люблять робити деякі, навколо себе старі кадри. Він працював із тими ж людьми і завжди добивався успіху.

Як яскраву ілюстрацію цього підходу можна пригадати один випадок. До Брежнєва прийшли погоджувати арешт якогось чоловіка за розповсюдження антирадянських анекдотів. Той квапитися не став і почав з’ясовувати, що це за анекдоти і де їх поширювали. Виявилося, що один розповів у черзі по молоко, а другий — під час скандалу в булочній, де продавали несвіжий хліб. «Арештовувати його немає за що, — зробив висновок Брежнєв. — Боротися треба не з тими, хто розповідає анекдоти, а з тими, хто постачає несвіжий хліб і створює черги за молоком...».

Після того як здоров’я Леоніда Ілліча стало погіршуватися, серед вищого радянського партійного керівництва стала загострюватися боротьба за владу. Проте Брежнєву вдалося протриматися до останніх своїх днів саме завдяки його дніпропетровській команді. Одним із її найпомітніших членів був саме Щолоков. Після смерті Брежнєва вплив дніпропетровської групи став різко падати. Коли ж до влади прийшов Андропов, розпочалися всім пам’ятні кадрові чистки.

Я навіть скажу більше. Після смерті Брежнєва Щолокову радили захищатися — наприклад, він міг підняти дивізію імені Дзержинського (захоплення Кремля було відпрацьоване п­охвилинно) для того, щоб підтримати прихід до влади іншого кандидата з «дніпропетровських». Однак до таких кардинальних заходів він не вдався.

Чужий серед своїх

Після смерті Брежнєва Щолоков став для партійного апарату, що стрімко посилювався ставлениками Андропова, зовсім чужим. Згодом його без рішення суду позбавили звання генерала армії і виключили з партії. А офіційний указ про це був опублікований 10 листопада 1984 року — в акурат у день радянської міліції.

7 грудня персональну справу Щолокова ще розглядали на засіданні Комітету партійного контролю. Микола Онисимович усі пред’явлені звинувачення заперечував. Проте вердикт членів КПК був невблаганним: «Члена КПРС Щолокова Миколу Онисимовича з партії виключити». Виключити з партії, у якій він пробув понад 50 років! Більше того, Президія Верховної Ради СРСР прийняла рішення про позбавлення Щолокова і звання Героя Соціалістичної Праці — всіх нагород, за винятком бойових.

А 13 грудня 1984 року у 74–річному віці Микола Онисимович застрелився. Сталося це через два роки після смерті Брежнєва...

— У таких випадках зазвичай пригадуємо приказку про те, що диму без вогню не буває...

— Цієї теми у своїй книзі я теж не уникаю. У тому розумінні, що аналізую факти, які кидали тінь на Щолокова. Зокрема, Ігор Щолоков одним із перших серед дітей високопоставлених батьків придбав автомобіль через структуру, куди техніку здавали дипломати, що залишали країну. Звісно, це було до снаги лише тим, хто мав серйозні зв’язки. Так у 1969 році в Ігоря з’явився свій «Мерседес», але старий і з дірками, які він потім довго «латав».

До речі, Ігор через неприємності у батька постраждав неабияк — його звільнили з посади завідуючого міжнародним відділом Центрального комітету ВЛКСМ із негласною вказівкою не брати на будь–яку, хоча б чогось варту, роботу.

Найголовніше ж — жоден епізод із немовби «крадіжками» не був доведений у суді. Але про це чомусь не говорять і донині, як і про те, що золота та діамантів, приписуваних родині Щолокових, не знайшли взагалі.

Отож на тлі таких фактів я розповідаю про незаперечні заслуги Щолокова і перед Радянським Союзом, і перед Дніпропетровськом зокрема. Все ж він керував міськвиконкомом у потужному обласному центрі у важкі 1938—1941 роки. Тоді було реконструйовано багато підприємств, зведено десятки нових цехів і заводів. Коли ж почалася війна, саме на Щолокова була покладена відповідальність за спорудження оборонних рубежів довкола Дніпропетровська.

Ну а про Щолокова–міністра можна багато розповідати. Він справді дбав про престиж радянської міліції. Популярні фільми «Петровка, 38», «Слідство ведуть знавці», «Народжена революцією» чи «Місце зустрічі змінити не можна» побачили світ саме тоді, коли Щолоков керував МВС. Саме при Щолокову побачив світ наказ про ввічливе ставлення міліції до населення. З реформуванням системи МВС він справлявся настільки успішно, як ніхто ані до, ані після нього. Тільки один перелік його заслуг чого вартий: зарплата співробітників міліції суттєво зросла, з’явилася нова форма, кожна служба технічно переоснастилася, створено цілу мережу міліцейських навчальних закладів по всій країні, в тому числі й академія МВС у Москві.

При цьому Щолоков зібрав величезну колекцію картин. І коли його за це критикували, чомусь не звертали увагу на те, що Історичному музею у своєму рідному Стаханові Луганської області він передав понад 60 полотен. І по–справжньому дружив із багатьма діячами культури і мистецтва, зокрема всіляко допомагав і Ростроповичу, і Солженіцину, і Глазунову... Відомий композитор Дмитро Шостакович саме на замовлення Щолокова написав «Марш радянської міліції».

ДО РЕЧІ

З ініціативи керівництва УМВС України у Луганській області, у Стаханові відкрито будинок–музей Щолокова, а одну з вулиць названо на його честь.