«Воскреслий» із КамАЗа та іже з ним

Прокуратура як чинник компрометації

Загалом слідство у справі про загибель Чорновола пройшло декілька етапів. Уперше справу за фактом смерті лідера Народного руху порушили наступного ж дня після трагедії — 26 березня 1999 року. А 16 листопада того ж року слідство призупинили. Інших версій, окрім ДТП, правоохоронні органи тоді навіть не розглядали. Вдруге розслідування тривало з 27 березня до 23 липня 2001–го. А за рік до того загадковою смертю помер один зі свідків тієї фатальної ночі — пасажир КамАЗа Іван Шолом. За офіційною версією лікарів, смерть сталася внаслідок пневмонії. Проте пізніша ексгумація тіла показала отруєння важкими металами. Втретє за справу взялися вже у 2005 році; відтоді її ніхто не закривав, тож слідство триває і нині.

Напередодні десятої річниці загибелі В’ячеслава Чорновола дехто з його колег та соратників почав укотре вибудовувати власні версії. «УМ» вже докладно писала про те, як прес–секретар В’ячеслава Максимовича Дмитро Пономарчук заявив, що бачив невідомих, котрі розбивали скло в машині Чорновола, аби дістатися до нього. А депутати–рухівці Ярослав Кендзьор та Іван Стойко наголошували, що В’ячеслав Чорновіл та його водій Євген Павлів були живими після зіткнення «Тойоти» з КамАЗом, а смертельними для обох стали травми голови, характерні для ударів кастетом.

Вочевидь, саме ці заяви стали поштовхом для пожвавлення Генеральної прокуратури. Хоча, як зазначив в інтерв’ю «УМ» Тарас Чорновіл, «моя суб’єктивна версія полягає в наступному: їм треба провести ексгумацію, довести, що ніяких смертельних травм на черепі не було, і в такий спосіб скомпрометувати цю справу».

Про що не мовчать (?) експерти

«До історії, яку розповіли двоє депутатів Верховної Ради, — говорить Тарас Чорновіл, — я поставився з великим обуренням. Вижити в тій катастрофі батько не міг. Технічно мені взагалі не зрозуміло, як можна було завдати якісь удари кастетом абощо, як можна було проникнути в машину, яку підім’яв під себе КамАЗ? А ще ж треба було якимсь чином буквально пройтися по Пономарчукові, щоб дістатися тіла батька... І найголовніше: навіщо завдавати ударів у потиличну частину голови, якщо такі удари — без руйнування цілісності черепа — не є смертельними? Адже саме про такий характер ударів і йдеться...»

Заочно Тарасу Чорноволу опонує Микола Степаненко — колишній голова київського осередку НРУ та колишній працівник правоохоронних органів. Степаненко звільнився з міліції у 1991–му, але в 2005 році його було призначено помічником міністра МВС. (На цій посаді Степаненко пробув до 2006–го). З тих пір він проводить власне розслідування смерті Чорновола. І, звичайно ж, має власну точку зору з приводу зокрема завданих загиблому ударів. «Мене ще в 2005 році один з експертів запитав: «Ви читали протокол розтину тіла Чорновола? Поясність мені, яким чином при аварії машини у нього могли виникнути травми скрізь — і ззаду, і спереду голови? Враження таке, ніби людина буцалась головою об машину просто так». Я вислухав його, але попросив поки що мовчати про такі висновки — аж поки не стане ясно, що цій людині нічого не загрожує. Цей експерт не відмовляється від своїх свідчень і сьогодні, але, щоб їх підтвердити остаточно, потрібно провести низку слідчих дій. Але йдеться не про численні допити — цей етап повинен давно завершитися», — наголошує Степаненко.

«Ні про які свідчення принципових експертів мені Степаненко жодного разу не казав. Я вже не довіряю їм усім», — коментує Тарас Чорновіл. Однак слова Миколи Голомші співзвучні тому, що каже Степаненко: «Не з усіма тілесними ушкодженнями, які були описані, розібралися судові медики. (...). Я думаю, ви розумієте, коли є підозри фахівців про те, що були заподіяні ушкодження, які не належать до ДТП, то це є дуже суттєвим для слідства», — відзначає заступник Генерального прокурора. І принагідно анонсує допит депутатів Стойка та Кендзьора. Адже на інші «слідчі дії», про які говорить Степаненко, потрібен дозвіл родичів В’ячеслава Чорновола.

Водій КамАЗа — «жертва обставин»

Проте в розмо­ві зі Степаненком з’ясовується ще одна важлива подробиця: водій КамАЗа Володимир Куделя, якого багато хто вважав мертвим, насправді живий і здоровий. Старанно уникає преси та взагалі будь–яких зайвих для себе контактів. Помилка щодо Куделі є настільки розповсюдженою, що навіть деякі провідні телеканали, починаючи сюжет про 10–ту річницю смерті Чорновола, називали єдиним живим свідком трагедії Дмитра Пономарчука. Однак живим є не тільки Куделя, а й такий собі Чернецький — третій пасажир КамАЗа. Чернецький із Шоломом стали випадковими людьми, яких не повинно було бути ані в кабіні вантажівки, ані на місці злочину. Чернецькому пощастило: він був п’яним під час зіткнення і просто спав у кабіні. Слідчим не було про що його допитувати. А от Шолом розговорився і почав давати «неправильні» покази: про те, як по дорозі КамАЗу наказали прибути у певне місце і зупинитися у певний час. Відтак у кабіну підсів незнайомець зі зброєю, який давав вказівки Куделі: де і коли розвернути КамАЗ. Відразу після зіткнення цей незнайомець зник. За ним зник і Шолом: помер за загадкових обставин.

Про все це «УМ» розповів Микола Степаненко, який особисто брав участь у ексгумації тіла Шолома і який переконаний у його насильницький смерті. Ми поставили панові Степаненку декілька уточнюючих запитань:

— Якщо на першому етапі слідства, тобто ще у 1999 році, смерть Чорновола потрактували як таку, що сталася внаслідок випадкової ДТП, то чи був хтось покараний за створення небезпечної ситуації на дорозі?

— Слідчі заявили, що провина у рівній мірі лежить як на водієві Чорновола, так і на водієві КамАЗа. Перший перевищив швидкість, а другий здійснив розворот у забороненому місці.

— Гаразд, але чи судили Куделю?

— Ні. Якраз вийшов указ про амністію, і його під цю амністію підвели. Хоча якби слідчі не закрили очі на те, що вже одна кримінальна справа по ньому відкрита, ніякої амністії не було б. (Куделі інкримінували розкрадання 225 тонн зерна). Але амністія була усім вигідна. Бо інакше Куделя міг би й заговорити, якби його очікувань не виправдали.

— А чому його не «прибрали», як Шолома?

— А для чого? Було б зайве свідчення, що смерть Чорновола — не випадкова. Що ж до Куделі, то він і так мовчав. І вже нічого такого особливого він не розкаже. Я вам скажу, що він говоритиме: була команда везти зерно. Потім команда — зупинитись і чекати наступних розпоряджень. Він зупинився і чекав. Підійшли якісь люди і скомандували: «Поїхали». Він поїхав, набрав швидкість 10—15 км/год, і тут — наступна команда: «Розвертайся». Він розвернувся і став...

— А він що, не розумів, що відбувається щось не те? Якісь люди керують його маршрутом, вказують йому, куди і як везти зерно. Це, мабуть, перший такий випадок у його водійській практиці.

— Усі, хто бачив Куделю у перші години після аварії, свідчать, що він був у шоковому стані. Він не чекав такого розвитку подій. Що будуть жертви, тим паче що серед жертв буде Чорновіл... Але вже за пару днів, коли я бачив його на допиті, він поводився досить упевнено. Власне, я вважаю Куделю такою самою жертвою обставин, як і деяких інших... Хто такий Куделя? Маленька піщинка, яка нічого не могла змінити. Якщо він зараз розповість усю правду, значить, щось порядне і людське в ньому прокинулось. Зараз він у глухому куті. Але якщо все розкаже — сидітиме і за співучасть, і за зерно...

— Складно повірити у шоковий стан і «жертву обставин». Напевно, він дійсно не знав подробиць. Але те, що його використовують у якійсь брудній грі, не відчувати не міг. Зрештою, кожен сам робить вибір...

— Можливо, йому сказали так: не хочеш сісти за зерно — треба зробити одну справу. Зупиниш КамАЗом одного ділка, з ним серйозно поговорять, а потім відпустять... І це ж йому казали не якісь бандити, а правоохоронці. Куделя собі думав: «Зроблю це, і забуду про зерно і про всю цю справу». Приїхав на місце, підійшла людина, яка сказала йому: «Тепер ти в моєму розпорядженні...». Ну а далі все відбувалось за вже відомою схемою...