Андрій Доманський: Свої секрети я оцінюю дорожче, ніж 50 тисяч

Серед вітчизняних професіоналів–телешоуменів — він один із небагатьох. Андрій Доманський — ведучий проектів Нового каналу «Весілля за 48 годин», «Хто проти блондинок?», «Тільки правда?» — гість у нашій телевітальні.

«Я домальовував роги Менделєєву»

— Андрію, ви про себе казали: повинен був з’явитися у сім’ї телеведучих, але за рік до народження цигани підкинули радянським інженерам. Яка одеська історія насправді? І що з одеського гумору вам до вподоби найбільше?

— Мої батьки — діти військовослужбовців, які постійно переміщалися у різні пункти призначення. Батько з Костроми, мати — з Воронежа. Дідусі й бабусі зі своїми дітьми врешті–решт осіли у славному місті Одеса. Там мої батьки, радянські інженери, познайомилися, одружилися, спочатку народили сестру, а ще через 14 років — мене.

Стосовно одеського гумору, то, як на мене, він виникає, коли людині погано: вона опиняється в умовах, коли їй має ставати все гірше й гірше, а в неї є антидот, ліки — одеський гумор: трохи сюрреалістичний, трохи «чорний». Я не ототожнюю одеський і єврейський гумор, але це майже одне і те ж. Наприклад, запитують: чим одеський єврей відрізняється від Бога? Відповідь: одеський єврей знає все, але краще. В Одесі безліч навіть не анекдотів, а хохм, що у перекладі з ідіш означає «мудрість». Спочатку з почутого можна посміятися, а потім обов’язково задумаєшся.

— Вам погано часто буває?

— Було погано, а тепер звик. Як у тій одеській хохмі: «Хлопчино, придумай речення, в якому б слово «важко» повторювалося сім разів». — «Мені важко у понеділок, мені важко у вівторок...» і так далі.

— Ваша роль ведучого у «Тільки правді?» дещо схожа на допит в органах. Ніколи не мріяли про професію слідчого?

— Почну з того, що у мене зі школою були зовсім не райдужні стосунки. Мене навіть доставляли у дитячу кімнату міліції. Бо я то Менделєєву домальовував роги у підручнику, то знаряддям пролетаріату — каменем — розбивав вікно у класі. У 12–13 років учителі виховували мене методом виклику батьків у школу. І радянські інженери замість займати чергу за ковбасою під час обідньої перерви змушені були вислуховувати училку, яка критикує їхнє улюблене чадо. Міліція бачила тоді в моїй особі злісного порушника. Тому і в мене не склалося романтичне уявлення про слідчих та інших правоохоронців. Не скоригував моє сприйняття і нинішній час, коли всі знають крадіїв, їх і шукати не треба, але ніхто не запроторює бандитів у тюрми.

«Режисер мене ріже...»

— Вас не перевіряли на детекторі правди — поліграфі?

— Я єдиний раз сідав у крісло детектора, коли треба було зняти рекламний ролик. Але прилад тоді навіть не включали. Мені тестування взагалі не цікаве. Бо я про себе все знаю. Якщо я щось приховую, то роблю це свідомо. І не хочу, щоб про мої таємниці хтось дізнавався. До того ж свої секрети я оцінюю дорожче, ніж 50 тисяч гривень.

— В якому образі вам комфортніше: ведучий у костюмі у «Тільки правді?» чи «Хто проти блондинок?», весельчак із «Весілля за 48 годин» чи фан із пустушкою у роті у групі підтримки Марічки Падалко на шоу «Танцюю для тебе»?

— Скажу відверто, що над образом із пустушкою я не допрацював. Тому що жодна жінка з тих, що сиділи довкола, не оголила груди і не спробувала мене нагодувати.

Узагалі, в усіх іпостасях я одна і та ж людина. У трьох телепроектах Нового каналу працює одна команда, і один ведучий Андрій Доманський, і один режисер Ігор Гусєв. Останній — неначе мій лікар, що ріже мене для кожної з програм. Це людина, якій я стовід­сотково довіряю. Наприклад, у «Тільки правді?» прибирають моє іронічне ставлення до того, що відбувається у студії.

— Які джерела використовуєте, щоб ставити провокативні питання у «Тільки правді?»? Де «копаєте»?

— Ми із задоволенням працюємо з таким жанром як «анонімки». Нам на поштову скриньку програми приходить багато кореспонденції, в якій часто викладені пікантні подробиці про зірок, які у турах регіонами грішили з фанатками чи мамами фанаток. Зірка поїхала й забула, навіть обіцяну пісню не написала, а для обманутих прихильниць — це яскрава сторінка і образа одночасно, тож хочеться випустити пару.

Спочатку на мізковий штурм ми збирали працівників продакшена. На телебаченні, ви ж знаєте, хто працює: розв’язні аморальні типи. Я, звичайно, іронізую, але таким чином навколо особистих взаємин, прибутків народжувалися питання за принципом «диму без вогню не буває». Хоча ми ярликів не нанавішуємо, просто запитуємо: правда чи неправда?

Кожному з претендентів на участь у шоу ставлять 100 доефірних питань і потім, як у морському бою: влучив–не влучив.

— З ким вам цікавіше працювати у «Тільки правді?»: з представниками творчих професій (артистами, телевізійниками) чи людьми, що вважаються серйознішими, наприклад, адвокатом Олексієм Рєзниковим?

— Мені цікаво спілкуватися з людьми, яким є що приховувати і в яких є резони це робити.

Є ще така річ як телевізійні рейтинги і вони показують, що у глядачів більший інтерес до наших відомих зірок, зірочок і зіроньок. Привертають увагу політики, але ми їм навіть не розсилаємо запрошення. Бо політики (і всі навколо) знають, що їм є що приховувати. І всі борці за краще життя народу бояться сісти за детектор правди. Єдиний виняток — нині екс–політик, епатажний Михайло Бродський, програма за участю якого ще не була в ефірі.

Відступні та гонорари

— Тому, хто говорить тільки правду, виплачують 50 тисяч гривень (мінус 20 відсотків податку). Але були випадки, коли відомі люди проходили досить дороговартісне доефірне тестування на детекторі правди, а потім відмовлялися від участі у шоу і платили відступні — штраф. Розкажіть про такі випадки. Про які суми штрафів ідеться?

— Я не можу розповідати про це конкретно, бо нерозголошення такої інформації — одна з умов договору між претендентом на участь у програмі і творцями проекту. Але не раз траплялося так, що людина (і з шоу–бізнесу, і з інших сфер діяльності) казала: я подумала, порадилася з тими, про кого ви запитуєте, і вирішила, що мені простіше сплатити відступні, аніж потім усе розрулювати. Сума штрафу, здається, у кожному конкретному випадку може варіюватися.

— Один із учасників «Тільки правди?» актор Максим Шкуратов, наприклад, стверджував, що він тричі свідомо казав неправду, а поліграф не помічав цього. На ваше переконання, результати детектора правди — істина в останній інстанції?

— Я не можу сказати, що усі результати детектора правди, — це 100–відсоткова правда. Найперше, «Тільки правда?» — це телевізійна гра. Але серйозно ставитися до коментарів Максима Шкуратова ми зможемо тільки після того, коли знову посадимо його за поліграф. Але робити цього не будемо, оскільки творцям програми було усе зрозуміло про Максима Шкуратова після першого ефіру.

— Адаптовані варіанти американського формату «Момент істини», які подібні до «Тільки правди?», ідуть у багатьох країнах. Ви бачили якісь із іноземних телепрограм?

— Ні. Можливо, знайомилися з ними наші редактори, щоб зрозуміти, які в американського формату, наприклад, листки запитань. «Тільки правда?» — власний телепродукт Нового каналу.

— Вам лестить порівняння з російським шоуменом і телеведучим Іваном Ургантом? Цей ваш колега по цеху ще знімається в кіно і співає. Ви не збираєтеся освоювати нові амплуа?

— Лестить доти, доки не порівнюються наші гонорари. Бо, в усякому разі поки що, це порівняння не на мою користь. Хоча, звичайно, у Росії гонорари шоуменів вищі. І приїжджим росіянам, які роблять роботу одного рівня з вітчизняними, платять у нас більше. Як на мене, це комплекс меншовартості, але вже у ранзі закону.

Я дружу з головою і розумію, що як неспіваючий персонаж і неактор, я принесу людям більше користі і, у деяких місцях, навіть здоров’я.