Борис Березовський: Путін зрадив справу Єльцина

      Платон Єлєнін, він же - БАБ, Борис Абрамович Березовський, він же - колишній сірий кардинал Кремля, вже четвертий рік мешкає у Лондоні. Має на руках документ, що засвідчує: він є легальним політичним емігрантом, і, отже, перебуває під захистом уряду Її Величності. Як і раніше, Березовський тримає руку на пульсі подій на Батьківщині, фінансово підживлює правозахисників і політиків - тих, хто насмілюється на повний голос кричати: у Росії побудовано і розбудовується новий авторитаризм.

      У перебуванні БАБа у британській столиці можна побачити певний символізм. Услід за Герценом, якого «розбудили декабристи» і який саме звідти своїм журналом «Колокол» будив «матушку-Рассєю», Борис Абрамович через інтернет-ресурси (зокрема, й «Колокол.ру») намагається впливати на своїх співгромадян. Треба визнати - без особливого успіху. Його політична креатура Іван Рибкін насмішив одних і нажахав iнших своїми київськими вакаціями, а потім безславно знявся з виборчих перегонів. Які, до речі, завтра - 14 березня, закінчуються екстазом всенародного голосування. Як співається у популярній пісеньці московського дівочого гурту «Поющие вместе», - «Хочу такого, как Путин!»...

      Напередодні автор цих рядків зателефонував у Лондон у справах програми «Подвійний доказ», що виходить на «1+1» (бо найближчий вівторковий випуск якраз присвячено «феномену Путіна»). Березовський доволі швидко погодився відповісти на кілька запитань. Поділюся враженням: «анфан терібль» російської політики перебуває у добрій полемічній формі. Як і завжди, говорить скоромовкою і, слухаючи його, мимохіть захоплюєшся опозиційною енергетикою БАБа. Повну роздруківку 20-хвилинної розмови мають можливість прочитати тільки читачі «УМ».

      - Борисе Абрамовичу, в неділю росіяни стрункими колонами вдруге підуть голосувати за «дорогого Владіміра Владіміровіча». У чому, на вашу думку, полягає цей секрет Путіна? Або як пишуть у пресі - «загадка Путіна», «феномен Путіна»?

      - Я вважаю, що жодної загадки насправді не існує... І Україна, і Росія - всі ми разом прожили одну й ту саму історію. Вона й породила у мільйонах голів рабську свідомість. Слово «рабську» не треба розуміти буквально - ніхто нікого пліткою не б'є. Сенс моїх слів у тім, що люди звикли, що за них хтось турбується. Брати на себе відповідальність вони не хочуть. Не хочуть і не готові! Це і є моє визначення рабського менталітету.

      Класик казав - треба «по капле выдавливать из себя раба». На жаль, поки що не вдається - навіть по одній краплині. Оце і є рабський менталітет - бажання, щоб або цар, або генеральний секретар, або президент за тебе вирішували твої проблеми. Рабство глибоко засіло у підсвідомості російського народу. І в цьому сенсі Путін є органічною частиною російського народу і його менталітету. Він каже - повірте мені і я вирішу всі ваші проблеми. Але ж це відбувається не перший раз в історії Росії - і государі, і генсеки так і казали, але щастя людям це ніколи не приносило.

      Путін - плоть від плоті «сограждан усталых», як писала свого часу Белла Ахмадуліна. Тобто стомлених і зневірених громадян, які не хочуть класти на свої плечі жодної відповідальності. І у цьому сенсі загадкою був Борис Єльцин, якому вдалося за дуже короткий час змінити, зламати у мільйонах російських голів цей рабський менталітет.

      Тому для мене Путін - це ніяка не загадка. За його правління люди знову розслабилися, їм знову захотілося, щоб за них хтось працював і робив щось. Це споконвічна російська мрія про Іванушку-дурачка, який тридцять років спав на печі, а потім прокинувся відразу багатим царевичем. Це і є причиною надзвичайної популярності Путіна і навіть «народної любові» до нього. На щастя, не вся Росія інфікована рабством!

      - У пресі вас називають конструктором й ідеологом першого президентського терміна Путіна...

      - Почнемо з того, що я не брав участі в його першій президентській кампанії 2000 року. Я брав активну участь у парламентських виборах роком раніше. Це пояснюється дуже просто, бо я ніскільки не сумнівався, що той, хто переможе на думських виборах, виграє і президентське крісло.

      Ви маєте добре пам'ятати - боротьба тоді йшла між Примаковим і Лужковим з одного боку і Путіним, якого підтримував президент Єльцин, з другого. Моя головна ідея тоді полягала в недопущенні можливої перемоги тандема Примаков-Лужков. Звичайно, сьогодні я усвідомлюю, що Путін страшенно змінив, а по суті зрадив ту ідею, за яку я боровся і яку намагався проводити Єльцин - ідею побудови демократичної Росії. Путін розвернув Росію назад. Та все ж, переконаний, що Путін у 2000 році - це був найкращий вибір. Адже Примаков і Лужков - це зовсім жахливий атавізм! Вони такі «гомо совєтікуси»...

      На початку тієї кампанії переді мною постала одна проблема - запалити волю до перемоги у президента Єльцина, який слабшав на очах, і його оточення. Вони не вірили в перемогу, вже склали руки в передчутті перемоги Примакова і Лужкова. Я тоді згенерував кілька ідей, зокрема, нової коаліції під назвою «Єдінство». І цю ідею мені вдалося реалізувати - всупереч загальному песимізму - мовляв, реалізувати такий масштабний проект за короткий час не можна і тим більше не можна з ним перемогти. Але це вдалося зробити! Про технологію наразі я говорити не буду...

      Хотів би відзначити, що в цей час Путін був дуже послідовним у реалізації ідеї стати спадкоємцем Єльцина. Це не означає, що він це бажання демонстрував, але він послідовно виконував увесь алгоритм передвиборної роботи і боротьби. Це його сильно відрізняло від попередників Степашина і Кирієнка, які не вірили у можливість перемоги. Вони самі страшенно боялися Примакова і Лужкова, і навіть починали загравати з ними. Путін цього ніколи не робив. І це, на мою думку, стало однієї з причин перемоги - спочатку на думських, а потім і на президентських виборах.

      - Розкрийте, будь ласка, секрет - як із непоказного і зовсім нехаризматичного чиновника вдалося зробити такого високорейтингового політика, як Путін?

      - Коли Єльцин відправив у відставку Чорномирдіна, всі дуже здивувалися, а після призначення Кирієнка - ще більше. Його тодішній рейтинг дорівнював нулю. А вже за кілька місяців перебування на прем'єрській посаді виріс до 40 відсотків. Нелюбимий цар, а тоді довіра до самого Бориса Миколайовича була на рівні десь двох-трьох відсотків, призначає главою уряду нікому не відомого - і народ починає «довіряти» йому. А все тому, що російський народ любить і поважає крісло, а не людину. При цьому чию дупу доведеться цілувати - загалом не так важливо. Головне - що ця дупа сидить у високому кріслі...

      Після дефолту Єльцин відправив у відставку уряд Кирієнка і призначив Примакова. Десь за два місяці його рейтинг почав «зашкалювати» за 60 відсотків! Призначив Єльцин теж «нульового» Степашина - і у нього відразу стало 40 відсотків. Подібна історія мала місце i у випадку з Путіним.

      - Журналістка московської газети «Новая газета» Анна Політковська під час запису «Подвійного доказу» сказала, що Путін став президентом тільки завдяки провокуванню другої чеченської війни і вибухам у Москві, які «повісили» на чеченців. Наскільки така точка зору відповідає дійсності?

      - Так-так, Чечня - це важливий чинник, але не єдиний і, як мені здається, не основний. Дійсно, в оточенні Путіна були люди, які вважали неможливим забезпечити перемогу кандидата, скажемо так, демократичним чином. І працював другий штаб - сьогодні я в цьому більш ніж упевнений, який розробляв оцю абсолютно пекельну ідею «терористичних ударів» у Москві, Волгодонську і Рязані (приготування до останнього викрили і він дивом не відбувся). Це дуже допомогло Путіну обратися, але, переконаний, - не стало фактором номер один успішної кампанії.

      - Чотири роки тому з вуст одного із західних журналістів злетіло «дитяче» запитання - «Ху із містер Путін?». За чотири роки політичної еміграції у вас, очевидно, з'явився свій варіант відповіді?

      - Мені приємно, що тут, на Заході, все більше людей приходять до висновку, до якого свого часу прийшов і я перед тим, як виїхати з Росії. Я емігрував на початку осені 2000 року, коли мені стало абсолютно ясно, що Путін зрадив усе, що робив Єльцин, реформуючи Росію на демократичний лад.

      Я приїхав у Лондон, щоб переконати світ, що містер Путін - це диктатор, але диктатор нової формації. Мене довго не хотіли й чути, але тепер я можу з приємністю констатувати - почитайте британську пресу, і у вас не залишиться жодних сумнівів, що президент Путін відроджує в Росії авторитаризм. І те, що Путін тут, на Заході, сьогодні стовідсотково не має демократичного іміджу, - це факт.

      Звичайно, Росія - це величезна і важлива складова світової політики. І завдяки цьому з лідером країни - чи він диктатор, чи демократ - завжди матимуть справу. Зі Сталіним теж мали справу, але важливо, що Захід розуміє, що правління Путіна відкидає Росію далеко назад.

      - У тому, що за два-три дні Володимира Путіна оголосять президентом, ніхто і ніде не має жодних сумнівів. Але що буде після виборів, якими будуть їх наслідки - звичайно, не в сенсі цифр на підтримку «стабільності»?

      - Режим Путіна і взагалі влада в Росії не є легітимними, бо президент за останні роки порушив усі фундаментальні статті Конституції - по суті, ліквідовано свободу засобів масової інформації, не існує розподілу і балансу між гілками влади, суд перебуває під повним контролем адміністрації президента, Путін привласнив право відправляти у відставку обраних народом глав суб'єктів федерації тощо. І найголовніше - якщо останні вибори у Чечні світове співтовариство не визнало взагалі, а про нещодавні думські вибори заявило, що вони були «вільні, але несправедливі», то нинішня кампанія отримає ще жорсткішу оцінку - і невільні, і несправедливі! Адже зараз не йдеться про жодну політичну конкуренцію - іншим кандидатам просто затулили рота!

      Час у ХХI столітті тече набагато швидше, ніж у двадцятому. Так, швидше за все, Путін ще посидить у Кремлі пару років. Але саме за ці роки Росія може остаточно втратити шанс стати частиною ефективного цивілізованого світу.

      - Мені здається, що ви не вірите, що виборчими бюлетенями змінити режим - принаймні зараз - можливо. Та все ж, чи підете ви голосувати, щоб вільним волевиявленням запобігти реалізації проекту «Путін-2»?

      - Я не маю, на жаль, такої можливості. Оскільки відповідно до документа, який мені видали як політичному біженцю, я не можу з'являтися або перебувати на території Російської Федерації. А дільниця для голосування - це якраз і є територія Росії.

      - Відомо, що ви продовжуєте стежити за ходом війни на Кавказі. Чи маєте ви інформацію про те, хто насправді підірвав колишнього в. о. президента Ічкерії Зелімхана Яндарбієва?

      - Це однозначно робота російських спецслужб! Вони, до речі, не дуже це й заперечують. В офіційній заяві російського МЗС заарештовані у Катарі люди визнані офіцерами спецслужб. А далі іде брехня на кшталт - вони займалися аналітичною роботою у сфері боротьби з міжнародним тероризмом... При цьому з вуст колишнього прес-секретаря Служби зовнішньої розвідки генерала Юрія Кобаладзе вже прозвучали слова виправдання злочину: мовляв, чому Америці можна нападати на Ірак без санкції Ради Безпеки ООН, а нам не можна навіть знищити одного, конкретного терориста, де б він не переховувався!..

      - А вам особисто не погрожують? Боротися з Путіним і не мати ризику повторити долю Яндарбієва навряд чи можливо...

      - Я можу вам сказати, що тут, в Англії, на мене було організовано кілька спроб замахів, але вони були своєчасно попереджені. Мене про них інформували - і Скотланд-Ярд, й інші британські спецслужби. Наразі, як бачите, слава Богу, живий-здоровий!

Вахтанг КІПІАНІ, спеціально для «УМ».