Донедавна з усіх проектів газогонів в обхід Росії «Білий потік» мав репутацію найменш реалістичного. Шлях з Азербайджану через Грузію, Чорне море та Україну на Захід має чимало геополітичних та інших ризиків. До того ж офіційний Баку не давав чітких гарантій залучення під цей проект його ресурсної бази — родовища Шах–Деніз.
Нині ситуація на міжнародному газовому ринку змінилася. Не лише всесвітня криза різко збила ціни на блакитне паливо. Але також численні споживачі та виробники енергії переглянули свої політичні пріоритети. Нова ситуація, вперше за останні роки, вивела Білий потік на стадію серйозного міжнародного обговорення.
Мабуть, найважливіші зміни сталися в ресурсних країнах, які здатні системно продавати європейцям великі партії вуглеводного палива. Крім Росії, ними є Азербайджан, Туркменістан, Казахстан, можливо — Узбекистан, а також Іран та Ірак. Останні дві держави мають потужні родовища, але й серйозні політичні перешкоди до співпраці з Заходом. В Іраку досі триває війна, а Іран перебуває під санкціями Сполучених Штатів.
Цими днями обидві близькосхідні країни офіційно висловили зацікавленість співпрацювати хоч з «Набукко» (Азербайджан—Туреччина—Болгарія—Угорщина—Румунія—Чехія—Греція—Італія), хоч із «Білим потоком». На економічному рівні для обох позаросійських проектів ця співпраця була б дуже вигідною. Але є й політичні чинники. Згідно з ними, визначальною до участі Ірану та Іраку стане позиція Сполучених Штатів.
Партнерство з Вашингтоном є однозначно важливішим для Брюсселя, ніж диверсифікація енергетичних джерел за рахунок Тегерану. Допоки США з Іраном не знайдуть спільної мови, ЄС не залучатиме Іран до стратегічних енергетичних проектів.
З Іраком — інші справи. Барак Обама якраз найбільше зацікавлений у запуску проектів, які б дозволили якнайшвидше перевести економіку країни на мирні рейки. Щойно вщухнуть останні бої, Вашингтон сам почне просувати іракську кандидатуру до нових ринків. Питання лише — коли мир в Іраку остаточно відновиться. Щодо Іраку нова американська влада має інакші підходи й позиції, ніж адміністрація Буша. Відтак із часом постануть нові можливості до партнерства по лінії Схід–Захід, зокрема і за участю України.
Стосовно Азербайджану, Казахстану та Туркменістану, тут також відбулися зміни. Аж до нинішньої весни ці країни номінально не відмовлялися від участі в проектах в обхід Росії, але і не робили жодних конкретних кроків до їхнього втілення. Винятком у певному сенсі можна вважати хіба Азербайджан, який поставив до дії газопровід «Баку–Тбілісі–Ерзрум».
Важливо, що у березні Казахстан відклав на «після кризи» побудову нової нитки газогону, що мав би додатково з’єднати його родовища з ГТС «Газпрому». Туркменістан два тижні тому також переніс аналогічний проект на невизначений термін. Обидві держави цими днями заявили, що воліли б продавати свій газ не лише Росії, але й іншим зацікавленим покупцям, на умовах аукціону. Для Казахстану та Туркменістану то є принципово новою ситуацією, яка відкриває реальні можливості як для «Білого потоку», що мав би пролягати через територію України, так і для «Набукко».
Російська преса нині пропагує думку, ніби «Набукко» та «Білий потік» є конкурентними проектами. Західні мас–медіа наголошують, що, навпаки: вони могли би добре доповнити один одного. Позаяк, коли б «Набукко» й став до дії, він би перекрив не більше 10 % потреб на ринку ЄС. Брюссель не поспішає збільшувати роль Туреччини як транзитної держави — щоб не обіцяти Анкарі швидкого членства в ЄС. Тому більшого сегменту ринку під «Набукко» європейці і не хотіли б.
То чому б не постачати закавказький та азійський газ через Україну? Недавній саміт «великої двадцятки» в Лондоні, обговорюючи альтернативні енергетичні проекти, зокрема, зацікавився і долею «Білого потоку». Нещодавно до проекту офіційно долучилася Грузія. Як і Україна та Туреччина, Тбілісі зацікавлений у зміцненні позицій держави—транспортера газу.
Активним супротивником «Білого потоку» вже виступила Росія. Москва наголосила, що підводні труби газогону мають пролягти по її територіальних водах у Чорному морі. Тож не факт, що дозвіл буде отримано. Тому, як вказують французькі джерела, розглядається й інший варіант доставки закавказького палива: у скрапленому вигляді і танкерами, користуючись газопроводом Баку–Тбілісі–Ерзрум та вже працюючим турецьким заводом, що скраплює газ.
Україні тоді знадобився б термінал, де б могли ставати й розвантажуватися танкери–газовози. То великі кошти, час, але й велика вигода. Бо скраплений газ можна привозити хоч з Кенії, хоч з Венесуели, без прив’язки до російського постачальника.
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
