Гоголівська картопля з салом

Першого квітня з самого ранку кожен мастак слова намагався обкрутити свого ближнього. Серед політично налаштованих подією номер один стали чутки, що Юлія Тимошенко зреклася престолу. Ласих на культурні посиденьки журналістів, художників, акторів, які трьома автобусами рушили цього славного дня з Києва у село Гоголеве Шишацького району, що на Полтавщині, ця нісенітниця не зачепила. У всіх був святковий настрій, адже попереду чекало святкування у його рідній садибі 200–літнього ювілею нашого генія — Миколи Васильовича Гоголя. Та Гоголь не був би Гоголем, якби на свій день народження не втяв із нами жарту. Замість запланованих трьох годин у дорозі ми зависли на цілих шість. Своєю значимістю Гоголь наколотив моголя із назвами населених пунктів. Водіям автобусів замовники сказали, що їдемо у Гоголеве, що біля Миргорода. Як виявилося згодом, з містечка Гоголеве, яке до письменника не має жодного стосунку, в село Гоголеве, де письменнику перерізали пуповину, їхати годину з гаком. От і закрутив нам носа «безносий».

Ювілей письменника святкували без зайвого пафосу. Президент громадського об’єднання «Гогольфест», режисер Центру сучасного мистецтва «Дах» разом із етно–хаус бендом «ДахаБраха» влаштували містично веселе дійство на берегах ставу в колишній садибі родини Миколи Васильовича.

На галявині по інший бік від садиби–музею за чотири дні ДАХівці побудували цілий хутір. Солом’яні хатинки, церквиця, дзвони, хрести — все як 200 років тому. Між фігурами солом’яного Гоголя Троїцький походжав як справжній козак–хуторянин із повісті «Вій». Для нього ми були школярами, втомленими і голодними, які приблукали на його обійстя, щоб переночувати. «Жінко, винеси їм сала і чогось такого, що там знайдеться», — цитуючи «Вія», каже Влад. На великих дерев’яних столах тут як тут зарясніли полтавські смаколики — галушки, сало, ковбаси, огірочки, капуста, узвар і, звісно, горілка місцевого розливу.

«Знімай свого носа і марш у човен. Треба скоро виставу починати», — гримає на соліста «ДахиБрахи» Марка Галаневича закутана у хустку актриса. «Ми співатимемо на тому березі, де музей. Там і глядацька площа буде. А тут сцена, — показує на галявину Марко. — Виглядатиме, ніби в опері. Декорації зблизька невеликі, а з того берега вони здаватимуться гігантськими».

Поки ДАХівці одягали свої високі чорні шапки і споряджали човен, гості оглянули дім–музей, фотографувалися з акторами, які в чорних рясах з білими масками Миколи Васильовича як «мертві душі» між ними витали. А ще у саду пташки співали, на вечірньому небі зорі світили і зовсім молоденький місяць легенько всміхався. «О, ви не знаєте української ночі! Вдивіться в неї», — ніби рекомендував дух іменинника.

Театралізоване дійство команда «Гогольфесту» зіграла за мотивами «Вія». Богослови на ставу духовні тексти читали, книгу палили, потім труну з відьмою у церкву несли. «А що, як підведеться, а що, як устане вона?» — шепотять переді мною двоє місцевих дітлахів. Відьма не встала, але труна, як скажена, гойдалася, всяка нечисть по хутору літала, хати палила, а коли у дзвони забили і треті півні заспівали, тиша запанувала. Тільки дим від декорацій легенько у вись курився.

«Є глазур, а є картопля з капустою. У Росії святкують урочисто, гламур на повну. У нас свято позбавлене офіціозу. Це як картопля з салом. Не мала б Росія гламурного святкування, якби ми їй не допомогли.

Учора до мене телефонувала з Москви головна піарниця їхніх культурних заходів. Казала, що у них ціла програма розроблена, як Гоголя від України від’єднати. Он яку пафосну прем’єру фільму «Тарас Бульба» до ювілею підготували. Кажуть, що це тільки початок. У понеділок із Троїцьким поїдемо до Москви на розвідку. Будемо домовлятися про презентацію «Гогольфесту», а заодно з їхніми планами ознайомимося», — каже «УМ» партнер «Гогольфесту» Євген Уткін.

Напередодні дійства на прес–конференції Влад Троїцький обіцяв, що святкування буде веселим. Мовляв, набридло сумувати, поєднаємо першоквітневі жарти з гоголівськими витівками. Попри веселі обіцянки вистава вийшла у стилі «ДАХу», — містичною, моторошною, мокрою, вогняною і темною. «Але ж не драматично було. Виглядало все дуже красиво. Не знав, який тут глядач буде, який простір. Тому розсмішити і не намагався. Та, здається, заворожити гоголівців вдалося», — задоволений роботою Троїцький.