Варта генерала

Учора біля могили генерала УНР Якова Гандзюка коло Михайлівської церкви Видубицького монастиря пильнувала Почесна варта Міністерства оборони, Спілки офіцерів та Українського інституту національної пам’яті. «Це єдина могила генерала армії Української Народної Республіки, що збереглася в Києві», — пояснив «УМ» завідувач відділу музеїв УІНП Олександр Кучерук. Генерал російської армії Гандзюк, родом із Поділля, за військові заслуги отримав титул потомственого дворянина і нагороджений сімома відзнаками, зокрема, орденом святого Георгія IV ступеня. Під час Першої світової війни командував 104–ю піхотною дивізією у складі армійського корпусу під командуванням генерала Скоропадського. Наприкінці 1917 року очолив Перший український корпус військ. Вигляд мав богатирський — понад два метри на зріст. Знав п’ять іноземних мов. У січні 1918 року більшовики посунули на Київ. Не дочекавшись вказівок від уряду, генерал уранці 9 лютого сам вирушив із Білої Церкви, де розміщувався військовий штаб, до столиці. Не знав, що за день до того муравйовці увійшли до Києва.

Гандзюка захопили в полон і, коли він відмовився перейти на бік росіян, повели на розстріл. Його закатували: на мертвому тілі зяяло 12 ран від багнетів. Червоні розстріляли тоді тисячі киян, усіх скидали до загальних ям. Коли влітку 1918 року в Києві була знов українська влада, тіло генерала відшукали в братській могилі на одному з кладовищ і за участі гетьмана Павла Скоропадського перепоховали з військовими почестями на цвинтарі Видубицького монастиря.

«Могила зберігалася до 1930–х років, а потім її зрівняли з землею, — розповідає Олександр Кучерук. — Утім родичі пам’ятали й відвідували місце поховання». На початку 1990–х, пригадує пан Кучерук, онуки генерала приїхали з Каліфорнії й відновили надгробок із зображенням двох схрещених шабель і написом: «Немає більшої любові, як хто покладе душу свою за своїх друзів».

Дарина ПІДЛУЦЬКА