Радянська пропаганда вміла красиво змалювати державний бандитизм.
Червоне завоювання України почалося із затвердження більшовиками відповідних нормативних актів. Тривалий час вони були засекречені: мало виглядати, що українці добровільно, охоче і швиденько ставали «радянськими». Утім зведення Червоної Армії, не приховуючи, повідомляли: війська Радянської Росії взяли Миколаїв, Херсон, Київ... Нині оприлюднено архівні документи про направлені в Україну китайські й монгольські полки, узбецькі й калмицькі дивізії. Тим часом «українські» губернські чи районні військові комісаріати «народжувалися» в Росії. Скажімо, чернігівський комісаріат було створено в місті Орел, і лише після завоювання України він переїхав до Чернігова. Ленін писав, що Антонову–Овсієнку слід підписуватися просто Овсієнком, підлаштовуючись під «українське питання». Ілліч радив призначати на вищі щаблі влади в УСРР росіян з українськими прізвищами. Бо Україна чинила комунізації шалений спротив як російській окупації.
Про спротив селянства у 1917—32 роках Київське товариство «Меморіал» нині готує виставку «Народна війна» для Музею совєцької окупації. Упродовж кількох місяців голова товариства Роман Круцик за власний кошт об’їхав майже всі обласні центри України і в архівах скопіював близько 100 тисяч документів, що розкривають замаскований механізм окупації та підтверджують боротьбу українського селянства з загарбниками й колаборантами.
«Засилання агентів почалося відразу після окупації Радянською Росією, — розповідає Роман Круцик. — Красномовний документ ми знайшли в Полтавському обласному архіві. Це таблиця (щоправда, з неї збереглася лише друга чи третя сторінка), у якій вказано прізвища комісарів та агентів, направлених вищими органами влади на Полтавщину й Харківщину. На тій сторінці — інформація про 30 осіб». Окрім агентів, в Україну посилали або ж готували «на місцях» за розробленими центром програмами уповноважених, керівників політпросвіти, агітаторів, комісарів, «десятитисячників», «стотисячників» тощо. Усі документи — винятково російською мовою. Проте зазначається, що укази для місцевого населення слід друкувати обов’язково українською. Щоб не виглядати чужими на тлі повстанських гуртів, які розмовляли й писали заклики до селян українською мовою.
У інструкціях німецькою детально розписується методика взяття заручників, призначення «п’яти–» чи «десятихатників», «особливо відповідальних осіб» («отвєтчіков»). Підписи засвідчують, хто наказував і кому доручали їхати в село розстрілювати людей. Нагадаємо, що губернські й повітові «відділи роботи в селі» навчали й контролювали численних агітаторів, членів повітових комісій, інструкторів відділу, а також «осіб, що закінчили курси і направлені на роботу в дєрєвню».
1920—21 роки — це ярмарок агітпоїздів і партійних бібліотек, лекцій, клубних стіннівок і гуртків, «масово–політичних кампаній», святкувань революційних свят, численні «добровільні товариства», зокрема, «безбожників» і «за змичку міста з селом». Усім пропагандистам, піонервожатим, керівникам гуртків і, звісно, адміністраторам губкомів, райкомів, волкомів і повіткомів видавали зарплату «з держбюджету».
У документах регламентуються методи покарання і винагородження селян. Скажімо, старанним незаможкам слід роздавати конфісковане майно і частину від суми штрафів — тоді, мовляв, вони доноситимуть ще ревніше. «Винагорода тому, хто дав свідчення, має іти шляхом загального збільшення фонду комнезаму, куди надходить, за наказом половина конфіскованого, або з секретно–преміального фонду», — йдеться в інструкції про «отвєтчіков».
Там же вказано, що підбирати «отвєтчіков» слід дуже обережно, на основі агентурних свідчень, зібраних у місцевих комнезамах. Це мали бути сільські інтелігенти, в чомусь «винні» перед радянською владою. І в жодному разі не лояльні до неї, не родичі червоноармійців і не з найбідніших. «Отвєтчік» мав бути один на 20 хат, і не менше одного на хуторах. За відмову від місії охорони залізниць (що включало також постачання харчами й обмундируванням патрулів, караулів і найманих сторожів) карали як за «труддезертирство». «Мати на увазі, що головною метою утворення інституту «отвєтчіков» є зовсім не розгром бандитизму шляхом репресій, що нездійсненно, — говориться в інструкції. — А внесення розбрату і розділення в село, створення атмосфери, коли бандит боятиметься, що його видадуть, а «отвєтчік», побоюючись репресій, видаватиме бандитів, а потім, побоюючись помсти з їхнього боку, може бути використаний як старанний інформатор».
Щоб згуртувати місцеву бідноту і розтлумачити їй завдання партії, до села посилали «комнеземів» (від слів «комітет незаможників») Разом з уповноваженими й секретарями партячейок вони запроваджували серед селян хитромудрий інститут «п’ятихатників». У селі вираховували кожну п’яту хату: її мешканці мали наглядати за сусідами і доповідати уповноваженому, що ті говорять про радянську владу. Якщо не хотіли доповідати — їх розстрілювали. Потім змінили на «десятихатників», бо люди не хотіли «стукати» на сусідів. З десяти хат легше було підібрати слабодухого.
Був чіткий інструктаж, як брати селян у заручники. «Коли якась держава окуповувала іншу, щоб застрашити і впокорити місцеве населення, або змусити його сплатити великі податки, брали і розстрілювали заручників, — каже Роман Круцик. — Так само згодом чинили нацисти». Чітко розписане положення про виїзний трибунал. Приїхавши в село, він повинен вимагати від сільради і продагента список осіб, які не виконали продрозверстки. Цей список слугує звинувачувальним актом. Якщо списку немає, до суду за посадовий злочин передають сільраду й продагента. Голова сільради, не налаштований відбирати в односельців останню зернину, стає «ворогом». Далі «сільрада скликає всіх домогосподарів, яких звинувачують у невиконанні розверстки, і бере їх під варту, після чого відкривають публічне засідання трибуналу». Трибунал застосовує такі заходи покарання: заміна одного продукту іншим за еквівалентом, сплату грошима за ринковою ціною, продаж частини майна, що може покрити вартість невиконаної продрозверстки, позбавлення особистої свободи, вища міра покарання. Вища міра застосовується «при посилюючих провину обставинах: наявності великого запасу прихованого хліба».
Нагадаємо, що тривав голод у 1921 — 22 роках. До Голодомору–геноциду лишалося більше десяти років. Селянська війна тривала до 1932–го — її не спинили ні розстріли заручників, ні «десятихатники» з «отвєтчіками», ні комнезами з уповноваженими. Лише великим голодом змогли її придушити будівники російськомовного Союзу зі столицею у Москві.
Губнарада 14 липня 1921 року
Присутні: Порайко, Гольдберг, Рудаков, Колчанський, начдив і воєнком
Слухали:
Про червоний терор над куркульством за вбивство радпрацівників…
б) вказати миргородському виконкому на недопустимість присвоєння загону назви карального, надати йому назву особливого загону або загону виїзного трибуналу.
в) через те що почастішали випадки вбивства радянських працівників, комуністів і членів комнезамів, що є наслідком куркульського терору, визнати необхідним зобов’язати на території Полтавщини, у відповідь на цей терор (закреслено кілька слів. — Ред.), що за убивство одного радпрацівника будуть розстріляні 10 куркулів, причому відповідальність за визначення приналежності тієї чи іншої особи до куркульського елементу залишається за комнезамом і за підтвердження правильності з боку волвиконкому і поввиконкому.
Губполітсекретаріат. Телеграма Пост.Сов. при РНК від 23 серпня 1921 р.
«Про нові методи боротьби з бандитизмом».
Секретар А.Кирюшов.
2. Прилучити широкі кола селян незаможних і середняків, поклавши на останніх під їхню відповідальність стежити за недопущенням виступів банд, при їхньому постачанні людьми, продовольством та іншими засобами.
3. Для збереження революційного порядку слід використовувати «п’ятихатників», комбінуючи їх з інститутом особливих відповідальних осіб, вибраних за класовою ознакою, і осіб, що залишаються в селі, що є перед усім селом і перед Радянською владою поручителями.
4. При визначенні точного бандитського району допускати з дозволу Губвоєннаради взяття заручників, а також проведення кругової поруки куркульського елементу. У районах, де немає активного бандитизму, замість кругової поруки має бути введений інститут «отвєтчіков».
22 січня створено Компартію України.
27 січня Всеукраїнський ревком постановив ввести в Україні чинність законів РРФСР.
18 лютого утворено Раднарком (уряд) УСРР.
15 квітня — керівником більшовиків в Україні став Станіслав Косіор.
18 травня Україна ввійшла до складу Радянської Росії.
21 вересня Раднарком УСРР увів обов’язкове вивчення української мови у школах.
14 грудня надруковано останнє зведення польового штабу Реввоєнради: «На фронтах усе спокійно».
28 грудня проголошено союзний договір УРСР і РРФСР, який утім так і не був ратифікований до 1991–го. Об’єднано НКВС і МВС Росії і України; Україна поділена на військові округи «для боротьби з бандитизмом».
Київське товариство «Меморіал» спільно з «УМ» у лютому цього року розпочало Громадську люстрацію. «Меморіал» звертається до реабілітованих репресованих із пропозицією надсилати на його адресу (Київ, вул. Стельмаха, 6–а) інформацію про злочини комуністичної влади, вказуючи прізвища своїх колишніх слідчих, які фальсифікували їхні «справи», суддів, які виносили незаконні вироки, наглядачів у тюрмах та концтаборах.
Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>
Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>
У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>
На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>
Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>
Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>
