Рік без Слави

      Минає рік, як не стало Слави Стецько, а вона живе в моїм серці, душі, свідомості, такою, як була. І, переконаний, що так само у безлічі людей нашої Батьківщини та поза її межами. Адже пані Слава була людиною надзвичайною.

      Навіть своїм образом вона була наче символом України. Висока, ставна, як і в дівочості, струнка попри свій вік. Притім мудра, високоосвічена, вищою мірою тактовна. Вона зналася на багатьох мовах, але послуговувалася все своє життя рідною їй — українською.

      Невтомна лідерка була врівноважена в ділових стосунках, хоч у ній вирувала вулканічна енергія. І спрямована була на одне — на святу справу відновлення української державності. Слава розповідала мені, як вони з чоловіком Ярославом Стецьком по кілька днів і ночей поспіль працювали без перепочинку! Коли Україна здобула суверенітет, незалежність, пані Стецько повернулася на Батьківщину і всю свою потугу спрямувала на державотворчий поступ. І народ прийняв її та полюбив. Красномовний і переконливий факт: у 1998 році виборці Надвірнянського округу віддали їй 87 відсотків голосів. І голова Конгресу українських націоналістів, яка почала свою громадську й політичну діяльність ще в 1940-х, у 78 років, на схилі літ, стала народним депутатом, членом вищого законодавчого органу Української держави. Ярослава Йосипівна відкривала перші сесії Верховних Рад III і IV скликань. Притім, що останньому з названих парламентів, тому, що й зараз працює, — пані Слава давала старт якраз у день свого народження, 14 травня. Попри поважний вік, вона щоденно ходила на засідання, як на барикаду змагання за свою праведну ідею. Переконливі виступи лідерки КУНу часто не могли заперечити навіть ідеологічні опоненти.

      Пані Слава була цілком віддана справі України і служила їй до кінця свого життя. У будь-яку пору йшла до людей, які хотіли її бачити, чути, радитися з нею і наснажуватися нею. І вона була невідмовною все своє життя. То була цілковита самопожертва.

      Я мав велику честь бути знайомим та спілкуватися з Ярославою Йосипівною. Був свідком того, як до пані Слави йшли і їхали по допомогу та добре слово люди з усіх земель. То були не лише ті, хто її обирав в депутати, а всі однодумці, хто вірив їй. Таке не припинялося й тоді, коли пані Слава тяжко нездужала й перебувала в лікарні. Вона була людиною з народу і для народу. І от 12 березня минулого року вона пішла з життя. Понадтяжкою і ризикованою діяльністю вкоротила собі літ... Тепер про неї мені повсякденно нагадують спільні фотографії та спогади про тривалі обміни думками щодо майбутнього любої нам обом України-Руси.

      Осиротів її робочий кабінет, який, на жаль, зараз є не меморіалом, а спальнею для заїжджих до Києва людей. Як на мене, це приміщення має бути недоторканним. І на могилі славетної пані Слави неодмінно потрібно спорудити гідний пам'ятник...

Олесь СИЛИН,

заслужений архітектор, заслужений діяч культури України,
головний експерт Всеукраїнського Фонду
з вiдтворення пам’яток  iм. Олеся Гончара.

      12 березня, на річницю смерті Слави Стецько, в Києві відбудеться низка поминальних заходів: о 10-й годині в церкві Святого Миколая Мирлікійського, що на Аскольдовій могилі, відбудеться панахида; о 12.00 — покладання квітів до могили покійної лідерки КУНу на Байковому кладовищі (біля церкви стоятимуть автобуси); від шостої до восьмої вечора у столичному Будинку вчителя (Володимирська, 57) пройде вечір пам'яті славної доньки України.