27 березня, у День театру, перед представниками мистецьких професій постають два традиційні запитання: 1. Кому цього року вручать «Київську пектораль»; 2. Чи встигнуть вони перебігти з Театру імені Франка, де цю «Пектораль» вручають, до Театру імені Лесі Українки, на театральний «капусник». Ті, хто встиг — а деякі туди прийшли в обхід «Пекторалі», як, наприклад, Богдан Бенюк — потрапили на засідання підпільного клубу анонімних оптимістів, яке проходило в антикризовому кабаре. Із давнього та перевіреного — цього року капусник у Російській драмі відбувався уже вшосте — залишили лише фірмовий номер «Театралка–театралочка». Зважаючи на те, що ця пісня «Лук’янівських пацанів» у «трєніках» і з барсетками, у глядачів користується просто–таки шаленою популярністю, довге «капустяне» життя їй забезпечено. Серед традицій, яких Російська драма намагається дотримуватися, — пам’ять про тих, хто вірою і правдою служив театру — світлини на екрані нагадали про Євгенію Опалову, Олега Борисова...
Творчі нововведення імпрези були «наскубані» з різних сфер життя і мистецтва: три зелених чоловічки, образ інтригана, який є у кожному театрі, дві блондинки, ролі яких виконували Наталя Доля та Ольга Когут, два сумнівного таланту поети, класик і початківець, що спеціалізуються на віршах про лелек та зозульок і скептично ставляться до Карлоса Кастанеди, ідеолога «прози про ілюзорність битія»... «Послати б вас усіх на три букви... у ТЮГ», — виголошує всім, кого уособлюють ці герої, один із учасників «капусника». Традиційно дісталося художньому керівникові Михайлу Рєзніковичу. Актори начебто чули, як із його ложі лунають якісь дивні звуки, і вирішили, що це, мабуть, Михайло Юрієвич там із кимсь грає у карти на щиглі. Але хітом вечора став театральний детектив «Ліквідація» — популярну телеісторію спроектували на Російську драму. Герої Володимира Машкова та Сергія Маковецького мали дізнатися, як там готуються до Дня театру. Інформацію, яку «нарили» ці двоє, сценаристи театральної ліквідації подали у вигляді параду афоризмів. Так, Давид Маркович констатував, що «театр починається з вішалки, де вішають пальта, кепки різні, у худрука — дублянка». А Фіма у дусі часу і свого одеського походження заявив: «Ой, только не надо мне делать сердцебиение, его мне делает кризис и Савик Шустер каждый вечер». Хоча резюме «слідаків» було досить оптимістичним: у театрі все прекрасно.
Наприкінці вечора Михайло Рєзнікович запросив усіх присутніх зустрітися через рік, у цьому ж місці і в цей же час. Приводом буде не лише День театру, а й... сторічний ювілей відкритого благодійного «капусника», який відбувся у 1910 році у МХАТі і відтоді проводився регулярно.
Напередодні Дня театру кільком акторам Національного театру імені Лесі Українки було присвоєно творчі звання. У статусі народної артистки тепер виходитиме на сцену Ніна Ніжерадзе, а Євген Лунченко та Надія Кондратовська удостоєні звання заслужених артистів.
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
