Богдан Соколовський: Хай Росія рахує свої гроші, а ми зі своїми самі розберемося

Україна має у своєму активі не так і багато успішних дипломатичних та геополітичних проектів. Поспішали в НАТО — але досі не отримали навіть Плану дій щодо членства, стукали в Євросоюз — але угода про асоціацію досі перебуває на стадії проекту, а візовий режим із ЄС виглядає зовсім не спрощеним. На цьому тлі брюссель­ська конференція, яка відбулася цього тижня, виглядає проривом. Україна та Євросоюз домовилися відремонтувати українську газотранспортну систему і наростити її потужності. Навіть якщо не вчитуватися в текст декларації, підписаної в столиці Бельгії, то очевидно, що Україна виграла, — це видно по нер­вовій реакції Росії.

Уповноважений Президента з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський розповів в інтерв’ю «УМ», що проект фінансуватиметься і за рахунок донорів, і за рахунок кредитів. Раніше передбачалося, що ремонт відбудеться за спонсорські гроші, але, очевидно, корективи внесла економічна криза. Утім пан Соколовський каже, що навіть при залученні кредитів проект буде вигідним.

«Наша ГТС працює нормально. Але деякі елементи застаріли»

— Під час конференції у Брюсселі часто лунала фраза про те, що «Україна має інтегруватися в газотранспортну систему Європи». Розтлумачте, що це означає на практиці? Хіба Україна, один із ключових транзитерів газу в Європі, не є інтегрованою в європейську систему?

— Інтеграція в газотранспортну систему Європи — це насамперед запровадження тих стандартів і норм, які сьогодні притаманні країнам Європейського Союзу. Чому це так важливо? У такий спосіб ми синхронізуємо свої безпекові, технічні, технологічні й організаційні параметри з найвищими європейськими нормами.

Наша ГТС проектувалася ще за радянських часів, за тими стандартами, які були актуальні 40—60 років тому. Зараз нема ані ГОСТів, ані інших старих норм. Життя показало, що механізми, запроваджені в газотранспортних системах Євросоюзу, більш прогресивні. Тому Україні доцільно перебирати цей досвід.

Наша мета — вступ до ЄС. За кожним із напрямів нам треба привести свої стандарти до європейських. Зокрема, це стосується паливного сектору. Тобто модернізація ГТС є елементом зближення з Євросоюзом.

— Коли востаннє серйозно ремонтували українську ГТС?

— Роботи з удосконалення системи ведуться щороку, щоб утримувати систему на рівні тих норм і вимог, які закладалися в проектах. ГТС працює нормально. Підтвердженням цьому є події січня 2009–го: коли виникла явно нештатна ситуація — ГТС спрацювала без збоїв (ідеться про припинення постачання газу з Росії — тоді українські фахівці розробили складний механізм, який дозволив прокачувати паливо у зворотньому, реверсному, режимі. — Авт.). Я не буду заперечувати, що окремі вузли системи застаріли. Також є певні втрати при транзиті газу, зокрема, через низький коефіцієнт корисної дії газоперекачувальних агрегатів. Тому ми і говоримо про потребу модернізації.

«Поведінка Європи — це насамперед прагматизм»

— Тобто про організаційну інтеграцію ГТС у системи Євросоюзу не йдеться?

— У жодному разі! Більше того, у підсумковому тексті декларації, підписаної в Брюсселі, чітко вказане суверенне право України на визначення форми власності і оператора ГТС. Наше законодавство, зокрема, закон про трубопровідний транспорт, не дозволяє і не передбачає приватизацію, передачу в управління або оренду газотранспортної системи.

— На тезі про незалежність ГТС акцентували увагу кілька представників української делегації, зокрема, Юлія Тимошенко. Але хіба були якісь сумніви, що ГТС — українська?

— Ми добре знаємо про ініціативу російської сторони, яка заявила про бажання ста­ти спів­власником української ГТС, подібно до того, як це відбулося у Вірменії та Білорусі. Такою є стратегія суверенної Росії в цій сфері. Треба віддати належне росіянам, вони цього не приховують. Однак ця ініціатива неприйнятна для нас і не узгоджується з українською стратегією. Якщо говорити спрощено і прагматично, то європейська сторона запропонувала нам кращі підходи та умови. У даному випадку наш національний інтерес збігається з цілями європейської сторони.

Тому говорити сьогодні про будь–які — навіть опосередковані — форми відчуження газотранспортної системи на постійній чи тимчасовій основі — це безперспективний шлях.

—  Тим більше що тепер і Європа визнала незалежність ГТС й, умовно кажучи, взяла під покровительство нашу «трубу»…

— Це насамперед прагматизм. Українська ГТС є ключовою ланкою газопостачання в Європу — і це було задекларовано в заяві. Європа зацікавлена в тому, щоб наша система була сучасною і працювала належним чином. Це дає додаткові гарантії, що газ надійно постачатиметься європейським споживачам. У цьому наші інтереси повністю збіглися. Ми хочемо бути надійною транзитною країною, авторитетним партнером.

«Газ — як вагони поїзда: у кожен момент ми маємо знати, де він є»

— Давайте поговоримо про кошторис проекту. Віктор Ющенко заявив про те, що вдосконалення системи обійдеться у більш як 2,5 мільярда доларів, Юлія Тимошенко оцінила роботи у 5 млрд., а російська сторона взагалі заявила, що, знаючи українську ГТС, треба цілих 20 мільярдів. Чому такі різні оцінки?

— Кожна сторона має право висловлювати свої оцінки, в тому числі і Росія. Але краще, ніж Україна, українську ГТС не знає ніхто. Треба толерантно дотримуватися засадничого принципу: російські гроші нехай рахують росіяни, а українські гроші ми порахуємо самі, без чиїхось підказок і порад.

Тепер щодо різних цифр. «Дорожня карта» проекту, або ж майстер–план, передбачає цілий комплекс заходів. Поки що цей план не затверджено, тому ми можемо приводити лише оціночні цифри. Найімовірніша ціна модернізації ГТС — близько 3 мільярдів доларів. 2,5 мільярда — це лише модернізація системи, без побудови нових газовимірювальних станцій.

Якщо йдеться про 5 мільярдів, то це та сума, яка потрібна для ще одного проекту — проекту збільшення пропускної здатності української ГТС. За попередніми оцінками, збільшення пропускних потуг на 60 млрд. куб. м газу (при тому що Україна постачає в Європу трохи більше 140 млрд. на рік. — Авт.) обійдеться у 5—6 мільярдів. Тобто ці цифри не заперечують одна одну — просто їх по–різному розтлумачили.

— Питання щодо газовимірювальних станцій. Якби лічильники стояли на східному кордоні України з Росією, то чи було б легше Україні довести свою правоту під часу січневих подій? Довести, що вона не «тирить» газ?

— Звичайно. Це несерйозно, коли країна отримує газ для транзиту закордон, але не може підрахувати його об’єми на вході в систему. Лічильники стоять уже на виході. Це створює підставу для підозр та спекуляцій, і це неправильно. Тут слід навести порядок: ми маємо чітко знати, що саме прийшло в нашу трубу, у яких обсягах і якої якості. Якщо ми знаємо, що в нас було на вході, то, відповідно, зможемо відповідати за те, що на виході. Ми ж знаємо, коли і в якому місці, наприклад, перебуває кожен вагон поїзда зі, скажімо, 572–м номером, який їде від пункту А до Б. Те саме стосується газу: тут має бути повний контроль.

«Із Росією говорилося, мабуть, у першу чергу»

— Рішення про модернізацію газотранспортної системи України вимагало певної політичної волі. Здається, що така воля з’явилася і в України і, більшою мірою, у Європи після січневих подій. Наскільки газовий конфлікт вплинув на перебіг конференції?

— Частково, мабуть, так. Безумовно, для прийняття такого рішення мусить бути політична воля. Але переговори щодо ГТС тривали понад три роки. Був би проблемний січень, чи не був би, — конференція відбулася б, і були б прийняті відповідні рішення.

Цю роботу ініціював чинний Президент. За його участі та за його дорученнями проводилися численні переговори на всіх рівнях: від перших осіб до профільних фахівців. Домовленості про модернізацію ГТС — це зразок успішної дипломатичної політики Віктора Ющенка. Мінялися міністри, мінялися уряд — але задача зберігалася. І ми бачимо, що цей проект успішно доводиться до кінця.

Окремий чинник — російський. Від самого початку, ще з січня 2006 року, Росія була залучена до переговорного процесу про модернізацію ГТС. Із Росією говорилося, мабуть, у першу чергу.

— Чому ж тоді Росія так негативно зреагувала на підсумки брюссельської конференції?

— Це її право, це її позиція. Ми розуміємо думку росіян. Але в нас інша стратегія. Нам вигідно — і ми йдемо таким шляхом.

— У Росії заявили, що в тому випадку, якщо інтереси постачальника ігноруватимут, у Москві можуть переглянути відносини з Україною та ЄС. Зокрема, йшлося про перегляд тарифів на газ. Чи вправі Росія порушити питання про зміну ціни на блакитне паливо?

— Я вважаю такі заяви емоційними. Ще два місяці тому в Росії стверджували, що в газових угодах між Україною та Росією начебто закладені ідеальні формули. Хоча я якраз так не вважаю: формули далеко не ідеальні. Але на те вона і формула, що коли ми закладемо в неї параметри, то на виході матимемо ціну. Що тут переглядати? А виходить, що російська сторона хоче переглядати контракт. На такі випадки є відповідний дипломатичний механізм. Це не робиться через пресу.

«За всіма законами фізики та гравітації, найкращий шлях — через Україну»

— А як щодо України — чи вона зі свого боку порушуватиме тему зміни тарифів на транзит газу? У Росії підозрюють, що, підписавши декларацію, Україна спробує підвищити тарифні ставки.

— Якщо йдеться про перегляд тарифів, які підписані та встановлені відповідними контрактами, то Україна вже втомилася повторювати на всіх перехрестях, що ми як серйозний гравець на світовому ринку виконуємо всі взяті на себе зобов’язання, хоч би як це було складно і невигідно. У контракті чітко записано — 1,7 долара за прохо­дження тисячі кубометрів газу на 100 км. Це надто мало, але ми виконуємо свої зобов’язання як солідна європейська держава.

Мені здається, треба вичекати, коли минуть емоційні заяви і почнеться прагматизм. Я переконаний, що з росіянами ми знайдемо спільну мову. Тому що не можна знайти більш оптимальний, більш вигідний маршрут постачання газу зі Сходу на Захід за всім законами фізики, гравітації, ніж через Україну. Ми вже говорили, нарощення пропускної спроможності на 60 млрд. кубів газу обійдеться у 5—6 млрд. доларів. Натомість 30 мільярдів кубів газу по «Північному потоку», який мав би пройти в обхід України, коштуватиме 12—15 млрд. доларів.

Суверенне право Росії — домовлятися з потенційними партнерами, у тому числі з Європою, про побудову інших шляхів постачання газу. Для нас недоцільність таких шляхів очевидна. Якщо ж якась сторона хоче втілити цю ідею, то нехай пояснить своїм громадянам, чому треба витрачати більше грошей, якщо існує вигідніший варіант. Це обійдеться дорожче не тільки Росії, а й Європі. Адже гроші, які було витрачено постачальником на прокладання проводів, потім буде закладено в ціну газу.

— Але ж газове питання — це таке питання, в якому на першому плані зазвичай стоїть не економічний розрахунок, а політика.

— На жаль, так і є. Ми сподіваємося на партнерські відносини. Без всякого тиску, звинувачень і так далі. Це не є стиль розмови між стратегічними партнерами.

«Не хочу називати цифри, але ми почули запевнення фінансистів»

— Якщо йдеться про 3 мільярди доларів, які мають піти на модернізацію ГТС, то чиї це будуть гроші: донорів, які вкладуть ці кошти безкорисливо, чи кредиторів, із якими потім доведеться розрахуватися?

— Ми сподіваємося і на гранти, і на кредити. Бо кредити теж будуть вигідними. Приклад — вигода зі зменшення кількості технологічного газу, потрібного для прокачки палива. Сьогодні, за даними «Нафтогазу», щодоби витрачається 21—23 млн. кубів газу на технологічні потреби (близько 8 млрд. кубів щороку. — Авт.) — як пальне для газоперекачувальних агрегатів, які й забезпечують транзит газу територією України. Якщо на українських газоперекачувальних станціях запровадити сучасні технології, то, за оцінками фахівців, удасться скоротити обсяги технологічного газу удвічі–тричі. От вам і економія.

Тобто кредити — не проблема. Абсолютно зрозуміло, що це комерційно вигідний проект.

— Яким буде співвідношення донорських і кредиторських коштів?

— Поки що передчасно про це говорити. Наразі є попередня оцінка вартості проекту, але потім ці цифри можуть змінитися. Коли буде сформований бізнес–план по кожному з підпроектів, тоді й настане етап уточнення кошторисів за участю і замовника, і підрядників, і інвесторів.

— У Брюсселі українська делегація зустрічалася також і з діловими колами. Зокрема, Президент мав зустріч із потенційними інвесторами. Які результати цих зустрічей? Чи є згода фінансувати модернізацію ГТС?

— Віктор Ющенко мав зустріч із представниками Європейського банку реконструкції та розвитку, Європейського інвестиційного банку, Світового банку. На мою думку, ця зустріч була дуже конструктивною. Всі три інституції підтвердили інтерес до участі в проекті. Я не хотів би озвучувати цифри, які називали окремі фінансисти, але були конкретні запевнення.

— Коли почнеться модернізація? Скільки триватиме?

— Проекти розраховані на середню перспективу — до семи років. На мою думку, є шанси вже в цьому році по окремих напрямах розпочати роботу.

ВАЖЛИВА УМОВА

— В українських оглядачів виникла стурбованість з приводу пункту угоди, який передбачає «незалежність оператора ГТС України, що стосується юридичної і організаційної форми». Виходить, «Укртрансгаз» — компанія, яка займається транзитом газу, — має вийти зі структури «Нафтогазу»? Адже прибутки від транзиту — одні з ключових у бюджеті НАК.

— Ідеться про впровадження в Україні так званої 55–ї директиви Європейського Союзу. У ній ідеться про те, що функцію транспортування газу слід відділити від інших функцій, які здійснюють на газовому ринку. Ця директива тільки впроваджується у Євросоюзі: у 18 країнах ЄС цей процес іще не завершено. Тобто це розмежування нелегко проходить і в самому Європейському Союзі.

Те, що ми взяли на себе таке зобов’язання, не означає, що це треба зреалізувати упродовж однієї доби. Нам треба провести цей процес у такий спосіб, щоб не завдати жодної шкоди державним інтересам. Зокрема, «Нафтогазу».

ДОСЬЄ «УМ»

Соколовський Богдан Іванович

Народився 12 квітня 1954 р. у селі Олексенці на Тернопільщині.

У 1976 р. закінчив фізичний факультет Львівського державного університету ім. Франка.

Понад 20 років працював у галузі експериментальної фізики спецматеріалів і спецтехнологій в екстремальних умовах. Працював у низці лабораторій, університетах Марбурга і Хемнітца (ФРН).

Із 1993 р. — на дипломатичній роботі (працював у ФРН, США, Австрії, був начальником управління економічного і науково–технічного співробітництва МЗС). У лютому 2004 р. був звільнений із дипломатичної служби з політичних мотивів.

У січні 2008 р. призначений уповноваженим Президента з міжнародних питань енергетичної безпеки.

Із 1989 р. — член Народного руху України. Після розколу Руху ввійшов в Українську народну партію. У 2003—2008 рр. — голова секретаріату УНП, нині — заступник голови партії.

Одружений, має двох дітей.