Зустрічаючи на вулиці інваліда на візку, хтось ховає погляд і похапцем прямує далі, інший — пропонує допомогу, аби здолати пандус (якщо, звісно, місто подбало про таку необхідну для цих людей річ) чи перейти дорогу. Однак про те, чи зручно людині пересуватися у візку, зазвичай думати не прийнято. Принаймні серед тих, чий рух не обмежують фізичні проблеми, таке запитання навряд чи виникне. Або здасться неетичним. Допіру в Україні цю тему практично не порушували, а поза тим вона гостро хвилює щонайменше десять відсотків наших співгромадян. Візки, без яких людям з особливими фізичними потребами неможливо дістатися до жодного соціально важливого об’єкта, виявляється, можуть бути не лише незручними, практично не пристосованими для нормального функціонування, а й навіть... руйнувати життя. Пробити «стіну мовчання» вирішили учасники проекту «Безпека та комфорт інвалідних візків», оприлюднивши дані незалежного тестування якості такої продукції. Результати — невтішні. Але надія є...

Сім років пересуваюся на візку. І майже весь час користуюся імпортними екземплярами. Одного разу лише погодився на візок виробництва київського заводу «Артемзварка». Не скажу, що він був аж надто незручний, але багато довелося переробляти, наприклад, ставити зручну шведську спинку. Нині маю шведську «Пантеру» — задоволення не з дешевих, але для мене це найоптимальніший варіант.