Пропала платина

НП не районного масштабу сталася на Бердянському заводі скловолокна БЗСВ і була не випадковою, а чітко спланованою акцією. Судячи з того, що вдалося дізнатися «УМ», вистачає підстав вважати, що в оборудці були зацікавлені як місцеві «правопохоронці», так і деякі високопосадовці урядового рівня.

Нова «мітла» і благородний метал

«Початком кінця» чергового державного підприємства доцільно вважати розпорядження Кабміну від 3 грудня 2008 року про включення БЗСВ до переліку «приречених» на приватизацію об’єктів кризового 2009–го року. Не минуло й трьох тижнів, як «свіжоспечений» директор Володимир Толмачов «подбав» про знеструмлення підприємства і виставив колектив за прохідну. В інтересах, звісно ж, потенційних покупців: за «лежачого» заплатять небагато. Аби розлючені працівники не прорвалися на територію підприємства, завбачливий пан Володимир змінив охорону: безпроблемну й надійну — на хтозна–яких мовчазних незнайомців, без будь–яких емблем і нашивок на формі (вдалося дізнатися, що заводський ВОХР пан Толмачов витурив, аби задіяти бригаду охоронців від приватної фірми «Титан» із Кіровограда).

Усе продумали спритники, і 13 лютого 2009 року стало воістину «чорною п’ятницею» в історії заводу: за прохідну було вивезено 77 кілограмів платини і 34 мішки шамоту, в яких було майже 800 кілограмів цінного компоненту зі вмістом платини до 25—30 відсотків. Не очікували крадії, що безробітний колектив пильнував прохідну, що поміж керівників, яких не вигнав Толмачов, були й порядні! Тому до філій СБУ, прокуратури й МВС того ж дня надійшли офіційні заяви про крадіжку.

Оперативна бригада правоохоронців області за участю міліції Бердянська відразу ж затримала мікроавтобус Opel з кіровоградськими номерами та осіб, що супроводжували супервантаж. Доправлені до міськвідділу міліції нібито пред’явили не лише підписаний того ж дня Володимиром Толмачовим «договір на зберігання», а й дозвіл на перевезення платини від Фонду держмайна України. Тільки–но хвиля скандалу докотилася до Кабміну, керівництво ФДМУ вже 18 лютого відсторонило Толмачова від виконання обов’язків директора і «реанімувало» його попередницю — Любов Шарай (за яку колектив БЗСВ стояв «горою»).

«Торік моє звільнення Київ мотивував потребою заміни «ефективнішим, із діловими зв’язками» керівником, — розповіла «УМ» пані Шарай подробиці інциденту. — Саме таким представляв колективу Толмачова заступник міністра Мінпромполітики Сергій Грищенко. Одержали полтергейст із благородним металом — повернули мене. Знали, що на посаді заступника я не залишилася б. Як тепер бути? Без зниклих склоплавильних апаратів виробництво не відновити. Гадали, що прокуратура Бердянська розставить усі крапки. Де там!»

У день очікуваної передачі (повернення) повноважень директора Любові Шарай склоплавильні апарати ще знаходилися на території міськвідділу міліції, і правоохоронці, за однією з версій, начебто вимагали повернути їх на БЗСВ. Однак цього не сталося: спершу прогнозовано зник пан Толмачов (прихопивши гербову печатку і Статут заводу), а двома днями пізніше зникли й крадені цінності. За згоди Бердянської міськ­районної прокуратури, епатажним керуванням якою прославився Володимир Коцюруба. Саме його помічник — юрист другого класу пан Полозюк — 21 лютого відмовився порушувати кримінальну справу щодо зниклого екс–директора Толмачова та ще й зобов’язав міськвідділ міліції повернути власникам не лише Opel (ніби це не знаряддя злочину), а й платину! У договорі, мовляв, саме ТОВ «Кіровоград–ВДМ» вказане як хранитель матеріальних цінностей — нехай директор товариства їх і забирає!..

Справа є. Чи буде покарання?

Чкурнув Opel із платиною — досі шукають. Чи ж шукають? Шарай — не Толмачов, і про халатність (якщо не зацікавленість!) очільників Бердянської прокуратури стало відомо навіть в СБУ: низку заяв силовим структурам «невгамовна» директриса особисто возила до Києва — була певна, що по–іншому не дійдуть її клопотання до столиці, а зникнуть услід за платиною й «урядовим» Толмачовим. З офіційною заявою про злочин і бездіяльність бердянського прокурора Коцюруби звернулися до СБУ, РНБО та Генпрокуратури ще й керівники ЗАТ «Трансмаш», яке є кредитором державного БЗСВ.

Усі фахівці, на відміну від «правопохоронців», помітили фальсифікацію документів. Наприклад, те, що шамот відвантажували без взяття проб, що в Договорі склоплавильні апарати значаться в робочому (!) стані, а в акті передачі — як брухт і відходи — фігурує геть усе... З огляду на такі «дрібнички» головний бухгалтер підприємства Акт приймання–передачі не підписав. І це проігнорували підлеглі пана Коцюруби... А ще була низка погроз фізичною розправою на адресу Любові Шарай та її родичів. «Зберегла ці SMS, та звертатися до нашої міліції, СБУ чи прокуратури — марна справа», — спересердя сказала мені директор.

Столиця від «платинової справи» не відмахнулася, і прокуратура Запорізької області одержала відповідні доручення. Кримінальну справу врешті–решт таки порушили. «Зробила це обласна прокуратура лише тепер, — обурюється Любов Шарай. — А чому це не зроблено було відразу по тому, як затримали машину з краденою платиною? Уже встановлено, що нам апарати не повернули. А де їх шукати? Чи дадуть оцінку дивній позиції Бердянської прокуратури — для нас вторинне. Більше непокоїть, що простоює унікальне виробництво!»

Але правова оцінка бездіяльності прокурора Володимира Коцюруби є такою ж суттєвою, як і пошуки платини. Свого часу Бердянськ «прославився» епатажним розбазарюванням земель курортної зони («УМ» про це писала ще восени 2007 року) — і що? Журналіст «УМ» одержав тоді листи–відповіді від заступника Генпрокурора Тетяни Корнякової і прокурора Запорізької області Валерія Кулакова. Автора запевняли, що фальсифікаторів буде покарано. «Карають» досі... Чи не тому, що контроль за розслідуванням тоді доручили тому ж таки бердянському прокурору, троє родичів якого також одержали дефіцитні й «золоті» земельні ділянки? Скажете, нічого «ліпити» землю до платини? Ой, не скажіть...