Останній рубікон

Люта криза змусила харків’ян під іншим кутом зору подивитися на великі підприємства області. Ще кілька місяців тому фраза на кшталт «наш завод спеціально доводять до банкрутства, щоб порізати на металобрухт» хоч і викликала гірку досаду, проте не асоціювалася з чимось фатальним, життєво небезпечним. Адже опинившись по той бік прохідної, можна було знайти бодай якусь роботу або на крайній випадок поповнити лави біржового безробітного. Сьогодні ж, коли на вулиці опиняються тисячі городян, а на одне вільне місце у службі зайнятості претендують десятки бажаючих, люди більше не хочуть миритися з політикою знищення великих підприємств. Робітничі мітинги протесту вже стали невід’ємним атрибутом харківського сьогодення. А державні органи контролю, що приходять на заводи вслід народним виступам, виголошують просто неймовірні факти фінансового біснування заводських адміністрацій із тихої згоди державних власників промислових гігантів.

Обрізані крила

Начальник КРУ Харківської області Олексій Щербаков днями озвучив пресі результати перевірки місцевого авіапідприємства, проблеми якого не так давно публічно і натхненно з’ясував Кабмін. Реальність виявилася ще сумнішою, ніж про неї думали. Фактично увесь завод із величезною територією, виробничими цехами, об’єктами соціального призначення і недобудованими літаками опинився у заставі десятьох вітчизняних і двох іноземних банків через сумарний борг по кредитах у 833 мільйони гривень.

Позичав ці гроші ще передостанній гендиректор Павло Науменко, який наразі перебуває під слідством. Брав він величезні суми на завершення будівництва авіамашин. І хоча жоден лайнер завдяки такій фінансовій політиці у небо не піднявся, усі кошти до копійки було використано. «За ці гроші купувалися товарно­матеріальні цінності та послуги без оцінки вигідності таких угод, — повідомив Олексій Щербаков. — Є приклади, коли у 23 рази переплачували вартість тих чи інших товарів при такого роду покупках. Як правило, такі закупки здійснюють не просто так, а у вже наперед наміченого, «підгодованого» постачальника».

Контролерам вдалося довести, що отримані для будівництва літаків кредити Павло Науменко переправляв на рахунки власних комерційних структур. Як­то «ІнтерАмі», Торговий дім ХАЗу та інші. Більшість цих фірм тепер уже змінила назву і навіть прописку, але оскільки йдеться про сотні мільйонів гривень, розшукати їх таки доведеться. Принаймні у це хотілося б вірити.

Дивно, за словами пана Щербакова, поводили себе у випадку з авіапідприємством і банки, оскільки, надаючи заводу кредити, діяли не завжди коректно щодо... власної безпеки. Тобто свідомо нехтували тим фактом, що підприємство перебуває у заставі, і позичали йому великі суми. «Таке враження, — резюмує начальник обласного КРУ, — що робилося це не просто так. Тобто дана схема мала логічну структуру. Адже жоден тверезо мислячий банк надавати кредит на власний збиток не буде. А в цьо­му випадку так і сталося».

Цікаво, що завод Павло Науменко покинув ще у травні 2007 року. Але порушену услід його звільненню кримінальну справу розслідують й досі. Більше того, якби робітники підприємства згодом не розбили біля прохідної наметове містечко з вимогою повернути на ХАЗ попередника Науменка Анатолія М’ялицю, про біди авіапідприємства у Міністерстві промполітики (дер­жавного власника заводу), мабуть, і досі ніхто б не знав.

У пам’яті ще свіжі спогади про те, як члени профспілки авіабудівників буквально заполонили увесь медіапростір країни, волаючи «пробі». Вони були переконані, що ХАЗ «банкрутять» свідомо, оскільки правила випробування нових літаків заважають великим будівельним корпораціям розвивати бізнес. У результаті Мінпромполітики таки повернув на завод «червоного директора», а вже той домігся усіх можливих преференцій від місцевої влади, а також розгляду проблем підприємства у Кабміні разом із 40мільйонною бюджетною фінансовою допомогою. У людей з’явилася надія. А заодно залізне переконання у тому, що лише силою власної волі вони можуть врятувати справу свого життя.

Броню так легко не проб’єш

Не так давно у Харкові застрайкувало кілька виробничих підрозділів ДП «Завод імені Малишева». Люди скаржилися на те, що працюють фактично без перебоїв і навіть бачать, як з підприємства відвантажують готову продукцію. Але адміністрація не платить їм зароблені гроші. Борг лише по зарплаті тут перевищив 19 мільйонів гривень, не кажучи вже про недоїмку до Пенсійного фонду та інші видатки. Зрештою народне невдоволення привернуло до заводу увагу чиновників та контролюючих органів, які в екстреному порядку кинулися гасити «пожежу». Ще б пак, на вітчизняному танко­граді нині трудиться більше п’яти тисяч осіб. Тож можна собі уявити що буде, коли вони раптом надумають вийти на вулицю або перекриють, як обіцяли, наближений до заводу Московський проспект.

Влаштований услід «пролетарському» гніву розбір польотів непристойно оголив низку проблем. Стало відомо, що на підприємстві триває реструктуризація, план якої розробили і затвердили ще два роки тому. Нею заплановано реалізувати основні фонди, які, згідно з оцінкою експертів, не будуть затребувані протягом найближчих 510 років. Дохід у розмірі 200 мільйонів гривень тут хотіли направити на розвиток підприємства. Але райдужні перспективи так і залишилися на папері. «На жаль, план реструктуризації, затверджений два роки тому, м’яко кажучи, саботується, — озвучив одну з причин занепаду машинобудівного гіганта голова облдержадміністрації Арсен Аваков. — Як, ким і чому? — це не мої запитання. Я на них відповіді знаю, але хочу, аби відповідь узнав прокурор або міністр».

У свою чергу Олексій Щербаков повідомив, що його контролююче відомство тривалий час на завод просто не пускали. Сьогодні співробітники КРУ до перевірки приступили і навіть озвучили перші результати своєї роботи. Найбільше їх вразив той факт, що тут із легкістю позбулися виробничих та лабораторного корпусів і що одну з найкращих баз відпочинку області імені Соїча продали лише за 20 мільйонів гривень. Не треба бути великим знавцем аудиту, аби здогадатися, що сама лише земля на березі Старосалтівського водосховища коштує дорожче. А там є цілком придатні для експлуатації корпуси, простора їдальня, один із кращих конференц­залів, де проводили подалі від міської метушні заходи навіть обласного рівня, та інша інфраструктура. «Якщо приватизація на Малишева триватиме у такий спосіб і далі, — каже начальник обласного управління СБУ Андрій Мухатаєв, — то від заводу невдовзі взагалі нічого не залишиться». Очевидно, саме тому він недавно повідомив, що ініціюватиме перевірку з боку Генпрокуратури діяльності посадових осіб не лише підприємства, а й Міністерства промислової політики (державного власника машинобудівного гіганта), оскільки на заводі й досі не завершено програму реструктуризації.

Кабмін із відповіддю не забарився. Буквально днями стало відомо, що уряд виділив харківському танкограду 92 мільйони гривень на погашення боргу із заробітної плати та до Пенсійного фонду і зобов’язав кілька міністерств протягом тижня укласти з підприємством контракти на постачання його продукції. Якщо це завдання буде виконано, стверджує заступник голови облдержадміністрації Олек­сандр Колесников, то «малишевці» нарешті запрацюють стабільно.

Наш тепловоз уже майже не банкрут

Нещодавно кілька сотень людей у валянках, теплому одязі і з гарячим чаєм у термосах оточили парадний під’їзд харківського Господарського суду. Зимова екіпіровка вказувала на те, що пікетники готові у разі потреби стояти тут до останнього, оскільки відступ у їхньому випадку тотожний втраті майбутнього. Робітники Ізюмського тепловозоремонтного заводу тривалий час виборювали своє право на працю у рідному місті. А після того, як справу про банкрутство підприємства таки передали до рук слуг Феміди, приїхали у судний день із протестом до Харкова. Кажуть, якщо не доб’ються свого, пішки підуть до стін Кабміну. Ізюмчани увесь минулий рік виходили на роботу, не отримуючи за це жодної копійки, а коли після новорічних свят адміністрація закрила усі цехи і поширила інформацію про початок процедури банкрутства, вирішили вдатися до радикальних кроків.

Що саме сталося на тепловозоремонтному заводі, який має 90річну історію і статус градоутворюючого підприємства, сьогодні сказати важко. Страйкарі переконані, що їхні біди почалися три роки тому з приходом на ІТРЗ нового директора Євгена Орлова. Мовляв, саме він перестав дбати про вигідні замовлення і що саме створений ним Торговий дім звернувся до суду з ініціативою про банкрутство. Такої ж думки дотримуються і депутати Ізюмської міськради та Верховної Ради, які після робітничих пікетів почали цікавитися проблемами заводу. У свою чергу Євген Орлов телекомпанії «Об’єктивно» повідомив, що недавно зумів домогтися вигідного для підприємства контракту з корейцями, чим, власне, і накликав на себе гнів ворогів та заздрісників. Мовляв, коли завод стояв без роботи, до нього нікому не було діла. А тепер, коли запахло значною інвестицією, збіглися усі кому не лінь.

Розібратися у хитроспле­тінні заводських проблем, після того як люди вийшли на вулицю, приїздили і столичні контролери з Мінтрасу, які обіцяють озвучити результати перевірки уже найближчим часом. Кажуть, виявили багато порушень. Але де були вони раніше і чи отримають бодай якийсь зиск від їхньої запізнілої активності 700 робітників підприємства, на жаль, сьогодні сказати важко.

Самі ж робітники днями таки відсвяткували свою першу невелику перемогу. Господарський суд скасував слухання справи про банкрутство ІТРЗ, а керівники Південної залізниці повідомили, що не виключають можливість розміщення на заводі вигідних для нього замовлень.